300 років тому український гетьман Пилип Орлик – за підтримки Карла XII – вступає в союз із кримськими татарами та Османською імперією проти Московії. Османська імперія, підтримуючи гетьмана Орлика, 8 листопада 1710 року оголошує війну Московії. Шведський король бере на себе зобов'язання – вести війну доти, поки Україна не буде визволена від московського панування, а османи і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі.
Кримське військо на Слобожанщині майже не відчувало спротиву. Генерал Шидловський*, якому московитами було доручено оборону Слобожанщини від Запорозьких козаків та Кримських татар, не прибув ще навіть до Харкова. Невеличкі залоги, в укріплених містах і містечках Харківського полку, не могли утриматися. Населення й місцеве козацтво було частково залякано, частково не виявляло ворожнечі до татар, особливо, бачачи в татарських рядах запорожців.
***
Пилип Орлик добре підготувався до походу – тож вже 12 лютого 1711 року вирушив з Бендер, перейшовши кордон поблизу Рашкова (нині Молдова). Козацькі війська на чолі з гетьманом П.Орликом вже розташовувалися біля міста Немирів. Таким чином, Орлик розпочинає спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків проти московитів в Україні (з метою визволення її території від московитських військ та відновлення гетьманської влади). Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади московського царя.
Населення підтримало Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. Пилип Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя – Івану Скоропадському**, що дуже налякало московський уряд і Петра І.
Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Григорія Бутовича (скоріш, це був не Григорій, а Степан Бутович***) – яке було розбите в бою під Лисянкою, самого осавула взято в полон. Гетьмана Орлика підтримав повсталий український народ.
У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням Пилипа Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував московський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним – гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію.
У цей час союзник – татарський хан Девлет Ґерай, не дійшовши до Харкова, несподівано повернув назад до ріки Самари, де обложив дві укріплені фортеці: Новосергіївську та Новобогородицьку.
Новосергіївські козаки зі старшинами добровільно піддалися татарам, передаючи в їхні руки московську залогу міста: одного капітана й 80 жовнірів. 13(24) березня хан рушив назад. Як подає кореспонденція з Бендер – до кінця березня 1711 року татарський хан Девлет Ґерай знову був у Криму.
Через брак провіанту, наближення весняної повені, та через наближення московських загонів, татарські війська зрадили гетьмана Пилипа Орлика, та почали тікати на південь, беручи дорогою великий ясир (тур. esir – бранець, поневолений, раб). Правобережні козаки, що раніше приєдналися до Орлика, довідавшись про звірства татар – кинулись рятувати свої родини.
Одразу ж після відступу татар, гетьман Лівобережної України Іван Скоропадський, зайняв важливий форпост (Новосергіївська фортеця на річці Самара на південному сході України). Запорозьких козаків, що були у команді кримського хана – за наказом Скоропадського було страчено.
Таким чином, через дії татарських союзників та військову невдачу, гетьман Пилип Орлик втратив підтримку українського населення. Із 16-тисячного українського війська у Орлика залишилося лише 3 тисячі козаків, з якими гетьман вимушений був відійти до Бендер.
Король Швеції у Бендерах. На схемі також розташовані українські полки. Джерело: "Voyages du Sr. A. de La Motraye, en Europe, Asie et Afrique etc. a la Haye 1727", сторінка 123.
***
А ЗАРА ДАВАЙТЕ ТРОХИ РОЗДИВИМОСЯ, шо ж воно відбувалося серед українських земель на той час. Хто займав великі посади у Лівобережній Україні, яка на початку 18 століття вже стала під Московію?
*/ Генерал Шидловський —
Лаврентій Іванович Шидловський (Шилов; роки життя 1687-1735) — промосковський козацький військовий та державний діяч в Україні 18 століття, мав великі земельні володіння на Харківщині. Полковник Ізюмського слобідського козацького полка (1730-1743), наказний полковник (1708–1710) та полковник Харківського слобідського козацького полка (1710-1712). Лаврентій з'явився на Слобідській Україні, одночасно зі своїм дядьком — Федором Володимировичем — полковником Ізюмським та Харківським. Після того як дядька став полковником Харківського слобідського козацького полка, Лаврентій займає при ньому посаду наказного полковника 1708 року. Коли Федора Володимировича було заарештовано за звинуваченням в перевищенні влади та розкраданні – Лаврентій Шидловський стає полковником Харківського полку у 1710-1712 роках. Пізніше його було скинуто царем Петром з полковництва та переведено до Ізюмського полку, 1730 року Лаврентій Іванович Шидловський стає полковником Ізюмського слобідського козацького полку. Рід Шидловських (Шилових) позначені як шляхетський рід Річі Посполитої, які в XVI сторіччі виїхали до Московської держави. Шидловський став засновником російської шляхетської родини Шидловських.
**/ Іван Скоропадський (роки життя 1646-1722) — промосковський військовий, політичний і державний діяч в Україні 18 століття. Голова козацької держави у Лівобережній Україні 1708-1722 років. Гетьман Війська Запорозького. Представник козацького роду Скоропадських, старший син Іллі Скоропадського. Генеральний бунчужний (1698-1699), генеральний осавул (1701-1706), стародубський полковник (1706-1708). Гетьман Глухівського періоду в історії України: після переходу Мазепи на бік шведів, призначений головою Гетьманщини з волі московського царя Петра І, коли Лівобережна Україна стала територією московської військової окупації. Московське царство не тільки тримала тут постійно своє військо (10 драгунських полків), коштом місцевого населення, але щораз більше втручалася у внутрішні справи України, які перед тим належали до компетенції гетьманського уряду. Козацьке військо було передане під командування московитських генералів, а гетьманська артилерія, насамперед із Коропа, була вивезена до Московського царства. У Глухові, куди була перенесена столиця Гетьманщини 1709 року, московський резидент наглядав за діяльністю гетьмана, який мусив радитися з ним у всіх справах.
***/ Бутович Степан Іванович (роки життя 1631-1717) — промосковський генеральний осавул військової канцелярії гетьмана Івана Скоропадського у 1709-1717 роках. Степан Бутович одружився з Марією (роки життя 1637-1737) — донькою Чернігівського полковника Якова Лизогуба. Це дало йому можливість з кінця ХVІІ століття посідати сотенні й полкові посади у Чернігівському полку. 1689 року він був призначений Седнівським старостою — «слуга его милости полковника черниговского и староста седневский».
Побита Московія 12 липня 1711 року змушена була підписати Прутський мир (Traktat prucki), в якому османам віддано Азов та у подальшому Петро Перший зобов'язався припинити втручання у внутрішні справи Речі Посполитої і «вийти геть із земель пов'язаних з Річчю Посполитою козаків, запорожців, а також тих козаків, що перебувають у союзі з найяснішим ханом Криму». Москві навіть заборонялося мати свого посла у Стамбулі.
Але... османський корумпований великий візир Baltadzsi Mohammed взявши великий бакшиш (Петро Перший не жалкував грошей на хабарі) – після підписання договору дозволив московській армії вийти з оточення з обозом та гарматами, за що був згодом страчений у Стамбулі з наказу султана Ахмеда III.
Прутській угоді в повному обсязі так і не судилося здійснитися. Пункт документа, де йшлося про долю України, був надто розмитим і поміж османів та московитів зав'язалася дискусія: а чи взагалі зобов'язує Прутський договір московського царя відмовлятися від українських територій? Османам така дипломатія викручування рук не сподобалася, і назрівала нова війна. Москва, налякана перспективою нових конфліктів, погодилась негайно зруйнувати Таганрог і передати османам Азов.
1712 року в Стамбулі відновилися мирні переговори, а з ними — й нові підкупи, результатом яких стало підтвердження Прутського миру та були зроблені правки в угоді. А саме:
• передбачались мирні стосунки між обома країнами на 25 років;
• цар відмовляється не від усієї України, а лише від Правобережної. Московське царство мало протягом трьох місяців вивести війська з Правобережної України і Речі Посполитої;
• Московське царство залишає за собою Київ з навколишніми землями і зобов'язується заборонити козацьким загонам здійснювати походи на Кримське ханство;
• Османській імперії дозволялось спорудити фортецю на Дону між Азовом і Черкаськом.
Ціна зради османів — сто тисяч червонців. Османська імперія дістала територію, північна межа якої проходила течією Орелі, Дніпром до Крилова і простою лінією до Синюхи. Територія, яку запорожці вважали за свою, опинилася під владою Османської імперії.
А ми й досі – минуло 300 років – сподіваємося що нам хтось допоможе!
Лише самостійно гнати ворога з хати!!!
© likagordasky
Комментариев нет:
Отправить комментарий