1938-1945 гг в Украине Красная армия широко практиковала так называемый "досрочный" призыв юношей 16-17 лет, которых без подготовки и часто плохо вооруженных сразу бросали в бой, в результате чего они массово гибли. Общие демографические потери Украины - с убитыми, жертвам концлагерей, депортированными и эвакуированными - составляют не менее 14 млн человек.
С 41,7 млн людей, которые жили до войны в УССР, на 1945 год осталось только 27,4 млн человек. Корреспондент газеты "Saturday Evening Post", посетив в 1945 г. Украину, с ужасом написал: "То, что кое-кто пытается изобразить как "русскую славу" - было, прежде всего, украинской войной. Ни одна европейская страна не пострадала больше от глубоких ран, нанесенных своим городам, своей промышленности, сельскому хозяйству, человеческой силе". https://news.pn/en/RussiaInvadedUkraine/132899, eng)
ДАЛІ УКРАЇНСЬКОЮ: На початок 1942 року у Червоній армії вже катастрофічно не вистачало людських ресурсів. Із різних регіонів СРСР на фронт відправляли всіх придатних до військової служби. Для заміни рядового й молодшого командного складу військ ППО, ВПС, зв’язку, тилових частин та установ мобілізовували жінок. Далі на фото - один з таборів, де під відкритим небом перебували радянські військовополонені влітку та восени 1941 року.
У перші місяці війни до німецького полону потрапило близько 3,5 млн. солдат і офічерів ЧА. Було значно зменшено перелік хвороб, за якими військовозобов’язаних вважали непридатними до служби. До війська були мобілізовані рідні так званих "ворогів народу" та інші "неблагонадійні" громадяни.
Змінилися й правила призову. В наказі Ставки Верховного головнокомандування №089 від 9 лютого 1942 року вказувалося: "Оскільки діюча армія повинна своєчасно діставати поповнення живою силою, а підготовлений військовий контингент тилу через транспортні труднощі затримується в дорозі й прибуває у діючі частини несвоєчасно, військові ради армій дістають дозвіл на самостійне поповнення своїх частин живою силою в ході наступу".
Отже діючі армії отримували право проводити власний набір щойно звільненого населення у свої підрозділи, фактично – майже необмеженого використання для своїх потреб місцевого людського ресурсу. Ця обставина надавала проведенню військової мобілізації вкрай жорстких рис. За новими правилами, армійські польові призовні комісії рекрутували чоловіків віком від 17 до 50 років, зокрема із числа тих, хто з початку війни не був мобілізований на фронт.
Дехто згруповує УМАНЬСКУ ЯМУ з Уманьским Ґебітом ("Kreisgebiet Uman" — адміністративно-територіальна одиниця Генеральної округи Київ Райхскомісаріату Україна протягом німецької окупації Української РСР під час Німецько-радянської війни). Адміністративним центром ґебіту було місто Умань. Але, забува, шо було влітку в Умані...
Бо Ґебіт утворено 20 жовтня 1941 року на території нинішньої Черкаської області. Поділявся на 6 районів (нім. Rayons). Існував до взяття Умані радянськими військами 10 березня 1944 року. Охоплював територію шістьох районів тодішньої Київської області: Бабанського, Ладижинського, Маньківського, Тальнівського, Уманського і Христинівського та, відповідно, поділявся на шість районів: Бабанка (Rayon Babanka), Ладижинка (Rayon Ladyshinka), Маньківка (Rayon Mankowka), Тальне (Rayon Talnoje), Умань (Rayon Uman) і Христинівка (Rayon Christinowka) межі яких збігалися з тогочасним радянським адміністративним поділом. При цьому зберігалася структура адміністративних і господарських органів УРСР. Всі керівні посади в ґебіті обіймали німці, головним чином з числа тих, що не підлягали мобілізації до вермахту. Лише старостами районів і сіл призначалися лояльні до окупантів місцеві жителі або фольксдойчі.
23.02.2015.
© likagordasky
Комментариев нет:
Отправить комментарий