пятница, 7 ноября 2014 г.

как Украину присоединяли к ссср


Разбивая российско-советские фальсификации: «Первая советско-украинская война 1917-1921 годы». 11-12 декабря 1917 года – после неудачной попытки в Киеве, большевики собирают альтернативный Всеукраинский съезд Советов в Харькове, где провозглашают Советскую Украинскую Народную Республику. Середина декабря – начало активных боевых действий со стороны красной гвардии России. Конец декабря – захват большевиками Екатеринослава, Лубны и Полтава. С января 1918 – начало советско-большевистского наступления на Киев. 8 января – большевистские войска захватили Екатеринослав...

фото Музея Украинской революции 1917-1921 годов (www.nv.ua)

25 января – в Киеве началось восстание красной гвардии, которая захватила завод "Арсенал" и Шулявку. 26 января – большевистские войска захватили Кролевец. 27 января – большевистские войска захватили Бахмач и Конотоп. 29 января – состоялся бой под Крутами. 30 января – правительство Владимира Винниченко сложил полномочия. 30 января – новым главой правительства УНР стал Всеволод Голубович. 400 лет войны: Московия против Руси-Украины. В январе 1918 года российские большевики захватили Харьков и Киев: пока город был в их власти - три недели, москали грабили и убивали местных жителей - украинцев...


4 февраля – войска УНР подавили восстание большевиков в Киеве. 9 февраля – большевистские войска Муравьева захватили Киев, начались массовые советско-большевистские погромы и расстрелы украинцев. Центральная Рада вынуждено переезжает в Житомир. 1 марта – Центральная Рада приняла закон «О денежной единице УНР», национальной денежной единицей стала гривна. 2 марта – украинские и немецкие войска освободили Киев от большевиков. Украинская Центральная Рада вернулась в Киев.



Не прошло и 100 лет, как украинский народ, оккупированный советскими большевиками в 1918 году – стал на защиту врагов-оккупантов, забыв свою историю, своих предков, свою жизнь!

 
1. "Освободители": Январь 1918 года — Первая украинско-советская война: начало большевистского наступления на Киев. После разграбления Киева красные вояки стали требовать от руководства демобилизации. Незадолго до этого: 7 (20) ноября 1917 года Украинская Центральная Рада провозгласила ІІІ Универсалом (государственно-правовой акт) создания автономной Украинской Народной Республики со столицей в Киеве. Это вызвало раздражение российского правительства — большевистского Совета Народных Комиссаров, поэтому он СНК решил захватить власть в Украине путем вооруженного восстания в Киеве. Наступала зима, и для большевиков это было плохое известие — без украинского хлеба они долго не продержались бы. Поэтому в декабре их лидер Владимир Ленин заявил: “Два вопроса стоят в сегодняшний момент во главе всех других политических вопросов: о хлебе и о мире”. Советские большевики отправились в Брест на переговоры с германским командованием — "добывать мир", желая вывести Россию из Первой мировой войны. А вот за хлебом надо было ехать в Украину. Как раз тогда в Киеве началось восстание рабочих завода Арсенал, и Центральная рада постановила разоружить бунтарей. В Харькове спешно образовали правительство украинских российско-советских большевиков. Его возглавляли сразу четыре секретаря. Запомните этих сепаратистов в наведении пророссийского порядка в Украине 1918 год: • Евгения Готлибивна Бош (урожденная Майш, годы жизни 1879-1925), родилась в Очакове. Руководила советскими-большевистскими вооруженными отрядами в Украине • Владимир Християнович Ауссем (годы жизни 1882-1936), родился в Орле. 22 сентября 1918 года назначен командующим 2-й повстанческой дивизии для "придушення" украинских восстаний против России • Владимир Петрович Затонский (годы жизни 1878-1938) • Юрий Михайлович Коцюбинский (годы жизни 1896-1937).

2. Торжественное начало: Российско-советская большевистская армия входит в Харьков в январе 1918 года. У российских большевиков на тот момент была серьезная проблема с военными кадрами. Армией командовал прапорщик Николай Крыленко, флотом — матрос Павел Дыбенко. Их революционный пыл был мало применим в серьезных операциях. Единственным среди красных лидеров, кто имел военное образование, был Владимир Антонов-Овсеенко, выходец из черниговской дворянской семьи. Он и возглавил карательный поход на свою историческую родину. Начальником штаба Антонов-Овсеенко назначил офицера царской армии Михаила Муравьева, человека, у которого были своеобразные методы ведения войны. КРАСНЫЙ НАПОЛЕОН. Крестьянский сын Михаил Муравьев среди солдат пользовался авторитетом. Он был прост в общении, хотя и обладал лоском человека, самостоятельно сделавшего карьеру. С февраля 1917-го Муравьев попытался продолжить ее при разных политических группах. На время оказался даже в лагере главы Временного правительства Александра Керенского, став командиром охраны Кабинета министров. Тогда же Муравьев начал воплощать в жизнь идею, казавшуюся спасительной для российской армии, терпевшей поражения на германском фронте: он создал около сотни так называемых батальонов смерти.

3. Весомый аргумент: Бронированный автомобиль на улицах украинского города в начале 1918 года. В их состав вошли самые идеологически мотивированные солдаты и офицеры. Но на войне с немцами эти подразделения успеха не имели. Зато методы их создания и идейная обработка пригодились в войне с Украиной. Руководство Украинской Народной Республики (УНР), провозглашенной Центральной радой после большевистского переворота в Петрограде, буквально восприняло первые призывы Ленина о мире и заверения о праве народов Российской империи на самоопределение. Историк Михаил, возглавлявший Раду, и писатель Владимир Винниченко, глава правительства, довольно беспечно отнеслись к формированию армии молодого государства. В октябре 1917‑го УНР объявила о демобилизации присягнувших ей войск. Историки утверждают, что они насчитывали не менее 300 тыс. Но самый боеспособный корпус генерала Павла Скоропадского разоружили и разогнали — украинские власти посчитали подобные подразделения ненужными для страны, которая должна была строиться на социалистических принципах и не собиралась ни с кем воевать. Никто и представить не мог, что в Украину вторгнутся малоуправляемые банды, а у их предводителя будет один лозунг: “Быть беспощадными!” Знавшие Муравьева вспоминали, что он был одержим властью и рвался к всевозможным военным авантюрам, желая походить на своего кумира Наполеона.

***

ЧАСТЬ II. ЧЕРВОНІ ГАЙДАМАКИ
В УКРАЇНСЬКО-БІЛЬШОВИЦЬКІЙ ВІЙНІ

Гайдамацький Кіш Слобідської України — військова частина у складі Армії УНР сформована в грудні 1917 року Симоном Петлюрою, який став його отаманом. Кіш складався з двох куренів — червоних і чорних гайдамаків, кінної отаманської сотні та гарматного дивізіону (начальник артилерії — Георгій Афанасьєв). Особовий склад коша складався з добровольців, переважно старшин і козаків київських військових шкіл. Також до складу коша входили офіцери та добровольці, які переважно походили з Харківщини та Донецького регіону.

Вважається, що Донецький басейн найбільш інертний у питанні українського національного відродження. Це твердження суперечливе: можна назвати десятки імен славнозвісних українців, вихідців із Донбасу. У війську Української Народної Республіки 1917–1920 років однією з найкращих частин вважали створений Симоном Петлюрою 3-й Гайдамацький полк, значну частину особового складу якого становили донецькі шахтарі.
Коли в грудні 1917 року більшовицькі загони почали поступово просуватися з Радянської Росії та захоплювати одне слобожанське місто за одним, Центральна Рада тривалий час не могла зважитися на початок військових дій. Відтак червоні війська роззброювали одну українську залогу за іншою. Але офіцери цих залог, не бажаючи сидіти склавши руки, втекли до Києва, де й об’єдналися під керівництвом колишнього військового секретаря Центральної Ради Симона Петлюри. 

Аби якось відрізнятися від інших, за ініціативою колишніх командирів харківської залоги Миколи Чеботарьова та Омеляна Волоха запровадили особливу уніформу: широкі штани, шкіряні кожушки брунатно-червоного кольору та баранячі папахи з червоними шликами. Відтоді цих вояків почали звати «червоними гайдамаками».

Проти шумовиння «Арсеналу». Холодного вечора 19 січня 1918 року гайдамаки Симона Петлюри крокували через Микільський ланцюговий міст в охоплений більшовицьким повстанням Київ. Упадали в око смушкові шапки з червоними шликами, виголені голови з довгими чорними оселедцями, закладеними за вуха, свіжі шрами на впевнених обличчях. Їх завдання було куди прозаїчніше та буденніше для того часу – приборкати повстання червоної гвардії, яка захопила завод «Арсенал» та виступила проти влади української Центральної Ради.


Кіш відзначився у зимових боях 1918 року під час оборони Києва від військ більшовиків. Курінь «чорних гайдамаків» комплектувався з юнкерів 2-ої піхотної юнацької школи, які добровільно зголосилися стати на службу в українську армію. Курінь «червоних» гайдамаків формувався з добровольців — офіцерів російської армії, які перейшли на службу в армію УНР, та з юнкерів київських військових шкіл.

У березні 1918 року Кіш було розширено до Гайдамацького піхотного полку (командир — полковник Володимир Сікевич) і включено до складу Запорізького Корпусу.

 У червні 1918 року полк перетворено в Гайдамацьку бригаду з гарматним дивізіоном і кінною сотнею. Командував бригадою отаман Омелян Волох.
 
 1918 рік. Гайдамаки біля панцерника "Швидкий". Гайдамацький кіш Слобідської України

***

ЧАСТЬ III. ЧОРНІ ЗАПОРОЖЦІ В УКРАЇНСЬКО-БІЛЬШОВИЦЬКІЙ ВІЙНІ

У лютому 1918 року, після виведення українських військ з Києва, була утворена самостійна гілка Окремого Запорізького загону "Чорні запорожці" (Чорні шлики). 1918-1919 роки дивізіон брав участь у Другій українсько-більшовицькій війні на сході України. Чорні запорожці визволяли від більшовиків Харків, Катеринослав (Дніпропетровськ), Олександрівськ (Запоріжжя) та Крим.
 

Чорні шлики у складі 2-го Запорізького полку охороняли українські кордони. Війна для них не припинилася, запорожці мусили постійно відбивати напади більшовицьких банд, які з російського боку проривалися на Донбас, Харківщину та Чернігівщину. 

Чорні шлики були також ударною силою проти гетьманського перевороту в Харкові. Саме чорношличники заарештували командувача Харківського корпусу генерала Лігнау та керівництво міста. Вони ж очистили від гетьманців та анархістів Полтаву. На Харківщині, Полтавщині та Донбасі було встановлено владу Директорії Української Народної Республіки.

У 1919-1920 роках розгорнутий в кінний полк, дивізіон взяв участь у рейді по тилах ворожих військ — Першому Зимовому поході Дієвої армії УНР, під час якого відзначився як найбільш боєздатна та уніформована військова частина.
 

Вороги України перелякалися та стали дружненько зговорюватися проти українських військ. Тож, восени 1919 року в районі Любар-Шепетівка-Миропіль кінний дивізіон "Чорні запорожці" разом з іншими військами УНР опинився у "трикутнику смерті" — в оточенні більшовицьких, білогвардійських та польських військ (!!!).

Після повернення з походу у травні 1920 року полк був інтернований поляками. Згодом увійшов до складу Окремої кінної дивізії відновленої армії УНР. Наприкінці літа 1920 увійшов до складу 1-ої Запорозької дивізії армії УНР; брав участь у Радянсько-польській війні.

На 9 листопада 1920 року склад полку був приблизно такий: 76 старшин, 1130 козаків. 5 кінних сотень – 380 шабель, кулеметна сотня – 12 тяжких кулеметів на станках, гарматний курінь – 6 гармат, пластунський курінь - 400 багнетів, кулеметна сотня пластунів – 8 тяжких кулеметів, санітарна чота, ветеринарна чота.

У листопаді 1920 року, під натиском Червоної армії, полк разом з іншими підрозділами Дієвої армії УНР змушений був перейти річку Збруч (кордон з Польщею) і його знову було інтерновано в таборах для військовополонених на території Польщі.

 

Перша згадка про те, що чорні шлики та чорні черкески використала кінна сотня 2-го Запорозького полку, датовано 29 квітня 1918 року, коли у Полтаві було проведено парад на честь того, що місто взяли українські війська. Відомий однострій, завдяки якому бійці кінного дивізіону 2-го полку ввійшли в історію як «чорні запорожці», було пошито наприкінці січня 1919 у Кременчуці. Однострій складали: чорні шапки (у старшин — каракулеві, у козаків — смушкові) з чорними шликами, чорні жупани (кітелі), чорні штани, світло-сірі черкески (замість шинелей), чорні чоботи. Окремого шику «чорним запорожцям» надавало те, що всі вони мали старовинну козацьку зачіску — «оселедець» (довге пасмо волосся на поголеній голові).


Акт проголошення Української Держави 30 червня 1941 року

***

ПРОСНИСЬ УКРАИНСКИЙ НАРОД. Гони москаля в-три-шея... пока он не вошел в твой дом! Дружба народов, говоришь? То ли еще будет! правда еще СТРАШНЕЕ… и сегодня только совершенно безграмотный серенький человечек может поверить в фальсификацию этого приказа! Кто уничтожил славу и величие Украинского Народа? Что б ему в гробу переворачиваться во веки вечные и его потомкам до 30 колена страдать. Будь внимателен с московитами/россиянами. Когда кто-то пытается рассказать о "дружественном народе" России с гнилым сердцем Московии по отношению к украинцам… становится грустно. А если посчитать, это ж какое терпение украинского народа за 400 лет постоянного предательства Московии, см. ЗДЕСЬ. Будь проклят создатель этой дружбы народов? этого братства между волком и ягненком? этого родства между Журавлем и змеей... 



Став под красные флаги московитских варваров – украинский народ шел помогать российскому агрессору захватывать соседние страны. Затем, с радостью и гордостью хвастался этими "победами" ежегодно на протяжение 50-ти лет!!!

 


ПАМ’ЯТАЙТЕ!!! 

Степан Андрійович Бандера (роки житта 1909-1959) — український політичний діяч, один з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Cтепан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту проголошення Української Держави 30 червня 1941 року.

Роман Шухевич (роки життя 1907-1950) — український політичний і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» в складі іноземних легіонів Вермахту (1941–1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії, голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950).


Хай живе Вільна Соборна Самостійна Українська Держава!
Слава Україні ! Смерть ворогам !



изложено 07.11.2014 г., дополнено в марте 2015
прямая ссылка на статью http://historyukrainian.blogspot.com/2015/03/blog-post_31.html


© likagordasky
Flag Counter
Отправить комментарий