Розбиваючи російсько-радянські міфи та фальсіфікації: Бєлгород – це Україна. Слов'янське поселення на території сучасного Бєлгорода /др.-рус. Бѣлгородъ/, ще кажуть-й-пишуть "Білгород" (координати міста 50°36′N 36°36′E) існувало ще в добу Київської Русі. Перша згадка про Бєлгород у 1237 році. Тим не менш, селище отримало міські права тільки в 1593. У часи Русі — Курське князівство та частина Чернігівської Землі.
Місто розташовувалося в історичному центрі міста — на Білій горі. Білі, крейдяні узвишшя, є взагалі характерною ознакою усієї Східної Слобожанщини. Східна Слобожанщина (Подоння, Північна Слобожанщина, Подонь) — етнічні українські землі, що розташовані зараз в межах Курської, Бєлгородської та Воронізької областей Російської Федерації, північно-східна частина Слобідської України.
Часом саме до Східної Слобожанщини також зараховують південно-східну Слобожанщину, що нині в межах Луганської області. В наші часи часто можна почути думку, що ім'я Білгорода пов'язане нібито з фортецею з білого каменю, яка існувала тут колись, але це невірно. Місцеві жителі й дотепер любовно називають своє місто «Білогір'ям».
Український автор "Історія Русів" називає місто Білгородом-Руським, аби відрізнити його від двох інших Білгородів — княжого Білгорода під Києвом, та Білгорода-Дністровського, тодішнього турецького Аккерману, що перекладається з турецької як «Біла фортеця».
Дивіться на мапу! Бєлгород (50°36′N 36°36′E) — місто на Слобожанщині, нині південний захід Росії. Білгород-Дністровський (46°11′32″N 30°20′00″E) — місто розташоване на Дністровському лимані за 18 км від Чорного моря і за 81 км від Одеси.
Бєлгород на Слобожанщині заселявся українцями в три етапи: 1651-1659, 1659-1663, 1663-1680 роки. І зараз українці є другою за чисельністю національністю міста Бєлгород, хоча їх і набагато менше від росіян.
XX СТОЛІТТЯ.
Коли Україна скинула колонізаторів росіян 1917 року, Законом Української Народної Республіки (УНР) від 29 листопада 1917 року було проголошено проведення Українських Установчих Зборів, у повітах Путивльському, Грайворонському й Новооскільському Курської губернії та Острогозькому, Бирюцькому, Валуйському й Богучарському Воронізької губернії. Павло Скоропадський прилучив до Української Держави, крім вищезазначених повітів, ще й Рильський, Суджанський, Білгородський та Корочанський повіти Курщини.
Бєлгород (50°36′N 36°36′E), що стоїть на місці древнього Сіверського городища - з 24 грудня 1918 року до 7 січня 1919 року побув тимчасовою столицею "Української Радянської Республіки" (до захоплення Харкова). Це чітко вказує на те, що навіть окупанти тоді це місто і ці землі вважали українськими. А друга світлина, поштова листівка 1918 року, є беззаперечним речовим доказом того, що Бєлгород є українським містом.
Заглянемо у 1918-1920 років.
У період існування Української держави гетьмана П.Скоропадського у 1918 році Білгородщина входила до її складу. Ця обставина враховувалася і більшовиками, які розпочали наступ на Україну взимку 1918/19 року. Уряд радянської України прийнятим у січні 1919-го декретом затвердив належність Білгородського повіту до Харківської губернії, тобто українській стороні. Ця позиція викликала незадоволення керівництва Курської губернії, до складу якої Білгород входив до революції. Остаточне рішення було за Кремлем.
Як зазначав у кінці січня 1919 року голова Раднаркому України Х.Раковський, "Тимчасовий робітничо-селянський уряд України створений згідно з постановою ЦК РКП, є його органом і виконує всі розпорядження та накази ЦК РКП беззаперечно".
Внаслідок безпосередньої вказівки Кремля у лютому 1919 року була затверджена постанова РНК УСРР "Про адміністративне управління на території прифронтової смуги України", згідно якої керівництво УСРР визнавало чинними дореволюційні міжгубернські межі, а, отже, Білгородський повіт передавався Росії.
У 1920 роках та пізніше керівництво УРСР неодноразово піднімало питання про передачу республіці Бєлгорода. Українська Радянська Соціалістична Республіка, придушена московитською більшовицькою сволотою, не змогла поширити свою юрисдикцію на східні та ці південно-східні землі.
Унаслідок перегляду кордонів у 1923-1924 роках УРСР втратила ще й Таганрозьку округу та суміжні з нею землі. Між тим, у часи нацистської Німеччини тут планувалося створити генеральну округу Воронеж у складі райхскомісаріату Україна.
Тож московитсько-російські колонізатори завжди лізли на українські землі, красти чуже, ще з 18 століття... а ви ще кажете що... вони, кляті москалі й кацапи - наші браття...
Смерть ворогам!!!
изложено 1 апреля 2015 года
прямая ссылка http://historyukrainian.blogspot.com/2015/04/blog-post_1.html
© likagordasky
Комментариев нет:
Отправить комментарий