РАЗБИВАЯ РОССИЙСКО-СОВЕТСКИЕ МИФЫ: АЗИАТСКАЯ МОСКОВИЯ. Необходимо знать историю неадекватного соседа, чтобы уметь защищаться. Анализируя исторические повествования российско-московитских историков, всё – что касаемо периода XII–XIV веков Земель Суздальских и Залесских (позже выдаваемых за Московские), прослеживаются постоянные замешательства в датировках…
Со времен правления Екатерины II усиленно искажалась история Московии/Mosсovia/, переписывалась история порой начисто… Особенно закручено о Москве (Moscva) – пишут вскользь, постоянно запутываясь в датах – год-другой-десяток перекрутят, а то и двадцать лет! Более-менее "спокойное течение датировок" письменного изложения исторических повествований о Московии начинается с середины XIV века. Ох! Искажения в генеалогических ветвях "царственных" суздальских особ, которые совсем и не были царственные аж до 1721 года…
Эти исправленные "исторические" данные о Московских землях конца 13 века. Опять ЛОЖЬ! Мы уже знаем: самый первый ярлык в залесских землях на, так называемый, Московский Улус (городище в три хаты) получил в 1277 году на свое совершеннолетие 16-летний Даниил – младший сын Александра Невского… после 3-й ордынской переписи населения в 1272 году (???). Татаро-монгольская Орда пришла в Восточную Европу, присмотрелась и пересчитала все свое захваченное добро, а пересчитывала Орда аж ТРИ РАЗА (в 1243, 1255 и 1272 годах). За какие заслуги Даниилу (сыну Невского) дали целый кусок болотяной земли? В 1260-1262 годах мокшанин Александр Невский радостно сдал/предал два славянских города – Киев и Чернигов… те самые города, которые монгольская орда не могла сама взять аж целых 20 лет!
Ясно одно – московиты/россияне лживы и двулики. Искажения и выдуманные повествования о "монголо-татарском иге"… это усиленное бла-бла-бла, типа "как Орда и татары такие плохие гнушались и издевались над московитским народом" (мокша, моксель, меря, мещера, веся). Куманские (Cumans) народы жили ближе к Каспию, а татарские (Tartars) народы жили – соседствовали с Русью… иногда нападали, мирились, женились на руських княгинях и выходили замуж за князей руських (славянских)!
НИКОГДА московиты небыли славянами – что доказано документально, исторически и генетически (ДНК). Скрещивание славян и азиатских московитов, как правило, приводило детскому уродству как внешнему, так и умственному (сегодня говорят – дебилизм). По этой же причине и смертность была огромной! Так как женщины, попавшие в Московию/под московитов использовались как техника для производства рабского материала, рабочей силы. Женщины рожали без передышки ежегодно, в семьях было по 10-12-15 детей. Выживали единицы! Но… это не так важно! Женщин много, нарожают еще…
Наблюдая генеалогию московитских княжеских и царских семей, можно проанализировать и увидеть – что в итоге получилось со всей Московией/Россией* (*Внимание! Не путать с РФ) из сидящих на престолах и ярлыках. Смотри и анализируй: Петр Первый и царевич Алексей Николаевич – яркие тому примеры генетического уродства, даже не помогли вливания кровей заморских… насколько поганая генетика у московитов… Россия (Московия) – страна финно-угорская с туранскими корнями – неславянская. Проведенное российскими учеными исследование генофонда
Еще в 1869 году французский сенатор Теодор Казимир Делямар заявил в Сенате Империи – "Двуликость России в том, что в этой империи встречаются одновременно славянские народы со стороны Европы и туранские народы со стороны Азии, а также в том, что в обоих этих совершенно противоположных направлениях остаются еще незавоеванными как славянские, так и туранские народы. Итак, каждому из них нужно представиться братом, что протягивает руку." См. Иностранцы о Московии-России. © likagordasky
ЧАСТЬ II. Росiйська система фальшування за часiв Катерини II
Над створенням російської історії Катерина II працювала, починаючи з шістдесятих років XVIII ст. Сподіваюся, читачі пам’ятають, що вона переїхала на постійне мешкання до Росії в 1745 році, після того, як вийшла заміж за спадкоємця російського престолу Петра III. Через рік після сходження на престол Петра III (1761) Катерина II скинула його з трону і знищила фізично, на довгі роки закріпивши за собою престол. Однак ця сторона питання нас не цікавитиме.
Академік Петербурзької академії наук Н. О. Попов у своїй праці нагадав, що вся діяльність Катерини II в царині російської історіографії фактично була засекречена настільки, наскільки щось подібне в ті часи можна було здійснити. Бо до фальсифікації російської історії залучалося чимало людей. Він так і написав: «Не можна було дістати ґрунтовних відомостей; при зіставленні її з відомими всякому любителеві вітчизняних діянь «Записками стосовно Російської Історії». На противагу іншим, у цьому питанні імператриця не афішувала свою діяльність.
Отже, вже у 1783–1784 роках, після видання своїх «Записок стосовно Російської Історії», Катерина II загнала російську науку в бажане русло, надавши їй зв’язаного вигляду і промосковського, шовіністичного тлумачення. Без сумніву, імператриця працювала не сама, а з великою групою підручних людей. Тому цілком закономірно постає питання: навіщо 4 грудня 1783 року Катерина II створила «Комісію для складання записок про стародавню історію, переважно Росії». Потреби в «Комісії» вже не було: станом на 4 грудня 1783 року повним ходом друкувалися катерининські «Записки», а в 1784 році багатотомне видання побачило світ у повному обсязі.
Що ж робила «Комісія», яка складалася з кращих умів імперії, майже десять років? Хоча, швидше за все, «Комісія» діяла до самої смерті Катерини II, тобто до кінця 1796 року. Існують непрямі докази цього. Про них ми поговоримо далі. Звертає на себе увагу той факт, що вже в 1784–1786 роках до відома європейської спільноти було доведено офіційно викладену історію Московії німецькою мовою. Відредаговану Катериною II, людиною європейської освіченості, її не було відкинуто, а сприйнято і тиражовано по різних країнах Європи як офіціоз. Так на довгі роки було знищено пам’ять про українців–русичів, справжніх спадкоємців київської державності ІХ–ХІІІ століть. Звичайне московське шахрайство, яке привласнило собі минуле Великого Київського князівства, завдало страшного удару по українському слов’янському етносу. Применшувати роль цього злодійського катерининського удару по українцях–русичах ніколи не варто. Цей шахрайський удар був жорстокіший, ніж програш битви під Полтавою. Не забуваймо про це.
І останнє, на що звернув нашу увагу професор Н. О. Попов, — засекреченість матеріалу про катерининську «Комісію» навіть станом на 1884 рік, коли він друкував свою працю у «Виданні Імператорського Товариства історії і Старожитностей Російських при Московському Університеті» (звітси)
Комментариев нет:
Отправить комментарий