РОЗБИВАЮЧИ РОСІЙСЬКО-РАДЯНСЬКІ МІФИ: I шо воно за таке "російська імперія"? Міфи російської історії безмірні, брехня разюча! Не існувало в XII столітті великоросійського народу, не було російської держави! Ми лише знаємо, що в ті часи існувало тільки Велике Київське князівство з васальними удільними князівствами. Зв'язок між землями і племенами Київського князівства був суто механічним і насаджувався зверху князем...
Походження москвина. Однією чи не найголовнішою з багатьох московських вигадок є походження московського народу. Адже походження великою мірою впливає на духовність народу. А духовність є вирішальним чинником, бо „Дух животворить“, тобто творить життя, в тому числі й матеріальне. Генетика вчить, що людина успадковує від предків не лише фізичні властивості, а й духовні. Щоб пізнати духовність народу, треба вивчити його походження та природні й господарські умови, за яких він розвивався упродовж кількох десятків поколінь.
Прапредки теперішніх москвинів – угро-фіни примандрували на землі теперішньої Московщини та Фінляндії ще за непроглядних часів передісторії. Літописець ХІ ст. згадує про "московські" племена, вірніше – народи Моксель (de Moxel): чудь, лівь, водь, ямь, чухна, вєсь, пєрмь, мурома, мордва, мокша, мєщєра, чєрєміси, югра, пєчора, карєль, зирянь, єрзя, самоядь . Він пише, що то були дикуни: не мали жодних законів, звичайної моралі, жили в землянках, їли сире м’ясо і сиру рибу, не знали рільництва. Того самого часу (ХІ ст.), за свідченням чужинців, Київ був культурніший і багатший за Париж та Лондон. Праукраїна мала жваві торговельні та культурні зв’язки з усім культурним світом – Грецією, Малою Азією, Індією ще тисячу років до РХ. У північній Московщині носили ще й у ХХ ст. шкіряний одяг дикунського крою (один шмат з діркою на голову), що його носили мавполюди 6 тисяч років тому.
Московський археолог пише, що слов’янських могил до Х ст. не знайдено ніде в Московщині. Московський історик стверджує: „В жилах московського народу тече щонайменше 80 відсотків фінно-татарської крові“… На захід від угро-фіннів жили предки теперішніх білорусів та литовців. На суміжних землях вони змішувалися з угро-фіннами і розчинилися без сліду в угро-фінському морі. Географічні назви довготривалі. На теперішній карті Московщини більшість географічних назв – надто озер, річок – фінські. Навіть назва столиці фінська. „Москва“ у фінській мові означає „каламутна вода“. Тих угро-фінів підбив у Х ст. під свою владу український князь Святослав Великий і зробив їхні землі (теперішню Московщину) осадою (колонією) української держави. Правили нею прислані з Києва воєводи з військом та державними урядовцями. Київський митрополит висилав сюди місіонерів навертати предків теперішніх москвинів на християнську віру та будувати церкви і монастирі. Багатьох тих українських місіонерів москвини повбивали. Київські місіонери вишколювали прамосквинів – угро-фіннів на священиків. Київські воєводи призначали ватажків угро-фінських племен на урядові посади.
Про землю і народ майбутньої Московії:
- Вільгельм де Рубрук доволі точно ще в ті роки зафіксував землі "Русії", її кордони і звичаї народу. Ось його спостереження: "На північ від цієї області (за Перекопом) лежить Русія, що має всюди ліси; вона тягнеться від Польщі й Угорщини до Танаїда (Дону)". Іншої землі до "Русії" посланець короля Людовика ГХ не "приєднував", навіть мови про таке не вів. Про цю істину Вільгельм де Рубрук дізнався на місці з особистих розмов у ставках Сартака й Батия. Сумніватися в обізнаності Рубрука немає найменших підстав. Рубрук також мав у ті часи цілком певну думку: "Про країну Сартаха і про її народи. Ця країна за Танаїдом (Доном) дуже гарна і має ріки й ліси. На півночі (від ставки Сартака, де перебував Вільгельм де Рубрук у серпні 1253 року, це орієнтовно північний схід сучасної Воронезької області) є величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме: Моксель, які не маютьніякого закону, справжні язичники. Міст у них нема, а живуть вони в маленьких хатинах у лісах, їхній государ (князь із династії Рюриковичів) і більша частина люду були вбиті в Германії (похід Батия в Європу в 1240-1242 роках) ... Удосталь є в них свиней, меду й воску, дорогоцінних хутр і соколів. Позад них (на схід) живуть інші, йменовані Мердас, яких Латини називають Мердиніс (мордва), і вони — Сарацини (мусульмани). За ними (на схід) Етилія (Волга)". Ви вже зрозуміли, як у 1253 році називали майбутній народ Московії. Саме так — Моксель ("de
Moxel")! Сумніватися не доводиться: адже і М.М.Карамзін, і С.М.Соловйов, і В.О.Ключевський у своїх "Історіях" підтвердили факт входження в 1253 році "ростовсько-суздальських князівств" до складу володінь хана Сартака, сина Батия.
Вільгельм де Рубрук у 1253 році зафіксував такий розподіл земель між Батиєм і Сартаком:
— Сартак володів землями Золотої Орди від Дону до Волги і від Каспійського й Азовського морів до північних місць країни Моксель, куди дійшли коні татаро-монголів у 1238 році. Жили у "країні Сартаха" в ті роки, крім татарських племен, лише "два роди людей": Моксель (які їли свинину) і Мердиніс (мусульмани).
— "Мордва... ділиться на 2 основні групи: Мордву-ерзю і Мордву-мокшу. Кожна група зберігає свою самоназву (ерзя й мокша) ... Ерзянська і мокшанська мови становлять особливу групу фіно-угорських мов ... Уперше Мордва під назвою Морденс згадується в готського історика Йордана (6 століття). Дані мови й матеріальної культури вказують на автохтонність Мордви в межиріччі Оки і середньої Волги..." [9, том 16];
— "Мокша, етнографічна група мордви!' [9, том 16];
— "Мещера, древнє плем'я... Говорило мовою фіно-угорської групи. За археологічними даними, з Мещерою пов'язані могильники і городища 2—12 ст., розташованіпо середньому плину Оки... Значна частина Мещери до 16 ст.обрусіла..." [9, том 16, с 205];
— "Меря, плем'я, предки якого в ... 1 тисячолітті нової ери жили в районі Володимирсько-Суздальського межиріччя. Уперше Меря (тегепз) згадуються в 6 ст. готським істориком Йорданом... Мова Мері належала до фіно-у горської групи..." [9, том 16];
— "Мурома, плем'я, споріднене з мордвою, що жило на берегах Оки... Мова Муроми належить до фіно-у горської групи... У 10—11 століттях Мурома платила данину Русі (вимисел), у 12 ст. повністю обрусіла".
Навіть більшовицькі російські джерела підтвердили проживання цих племен у межиріччі Оки і Волги. Всі племена говорили мовами з фіно-угорської групи, тобто були племенами одного кореня, одного походження. І, природно, за старих часів мали одну узагальнену назву народу, якою й було слово Моксель, на відміну від спорідненої мусульманської групи — Мердиніс.
Тепер погляньмо, якими поселеннями обмежувалося межиріччя Оки і Волги. По Оці, зі сходу на захід, розташовувалися Муром, Рязань, Коломна, Калуга, Козельск; по Волзі — Городець, Кострома, Ярославль, Твер, Ржев. А за Костромою, Ярославлем і Твер'ю проживали племена "весі". У Тверській землі (тепер — Калінінська область) досі збереглася згадка про Весь — місто Весьєгонськ. Звернімося до тієї ж ВРЕ: "Весь, прибалтійсько-фінське плем'я ... арабським географам 10 —14 ст. Весь була відома як народ вісу, що жив на Північ від Болгарії Волзько-Камської... Поступово частина Весі обрусіла...".
Отже, вся "великоросійська земля" від Мурома, Рязані й Калуги до Біломор'я й Вологди в IX—XIII століттях була повністю заселена племенами, які розмовляли однією мовою.
На цьому "великому просторі від Оки до Білого моря ми (і нині!) зустрічаємо тисячі неросійських назв міст, рік і урочищ", що ще раз засвідчує проживання корінного фінського етносу на своїй споконвічній землі й понині. Посланник французького короля до хана Сартака Вільгельм де Рубрук, як бачимо, дуже точно в 1253 році зафіксував народ, який проживав на тій землі, — Моксель. Тут, як мовиться, нідодати, ні відняти. Склалося так, що до XVI—XVII століть не існувало російської держави, не було великоросів як народу, а була тільки суздальська земля — земля Моксель, пізніше — Московське князівство, і населена та земля була людьми, яких до XVIII століття називали московитами. Ми цю непорушну істину не раз проілюструємо витягами зі спогадів іноземців, які побували в Московії у XVI—XVII століттях.
Уже в 1620 году ученый швед Ботвид, посетивший Московию, абсолютно серьезно поставил вопрос: а христиане ли вообще московиты? Он на этот вопрос давал отрицательный ответ. Присланный в начале XVI века из Константинополя Максим Грек для исправления Православных церковных книг, был встречен в Московии в штыки. В Московской церкви не оказалось и малейших следов школ, существование которых было повсеместным в Киевских и Галицких землях, что подтверждено многими источниками и не вызывает сомнений. В ХVI веке архиепископ Новгородский-Геннадий с величайшей грустью констатировал, что священники, им рукоположенные, не умели ни читать, ни писать, а многие из них даже плохо знали молитву "Отче наш". Если же посмотреть в XIII и XIV века, то безграмотность священников и монахов была повсеместной, о чем неоднократно упоминает в своей "Истории" В.О. Ключевский.
Сани знатной женщины (улица Москвы) из «Описания путешествия в Московию» Адама Олеария в 1656 году (Voyages très-curieux & très renommez faits en Moscovie, Tartarie, et Perse – Olearius, Adam).Здесь мы видим: время года – глубокая осень (листья на деревьях еще не все опали) и сани без колес (что было в порядке верей для московитов, не звавших в середине 17 века о применение колеса, нет – не потому что не знали, а потому – что бесхозные запущенные городские улицы были просто средством для перемещения из пункта ‘А’ в пункт ‘В’ и не более, никто и не думал об обустройстве и красоте своего района – что в принципе мы наблюдаем и сегодня ), улицу вся в булыжниках, деревянные дома очень похоже на бараки в два-три яруса, одежда горожан с длинными рукавами, горожане – бородатые мужики. И это 17 век, когда вся Европа блистала в красоте, париках, модах и мощенных улицах-проспектах...
Хто ж заснував Москву і жив у Московії в XIII столітті? Москва, згідно з великоросійською міфологією, як місцевість уперше згадується 1147 року [хоча насправді перша згадка лише у 1252 році, коли був перший ординський перепис населення земель Залещанських]. Великоросів ще немає й близько, навколо на тисячі кілометрів живуть мокша, мурома, меря І весь, а нас привчили до думки — Москву заснував руський князь Юрій Довгорукий, і жили в ній великороси. Така брехня "Історії держави Російської".
В.О.Ключевський продовжує цю думку: "Так на цьому просторі і в східній смузі Європейської Росії зустрічаємо безліч рік, назви яких закінчуються на ва: Про-тва, Москва, Силва, Косва тощо. Лише в Ками можна налічити до 20 приток, назви яких мають таке закінчення. Уа фінською означає вода. Назва самої Оки фінського походження: це — зросійщена форма фінського.іоіа, що означає ріка взагалі. Навіть племінні назви мері й весі не зникли безвісти в центральній Великороси: тут зустрічається чимало сіл і річок, які мають їхні назви. Повітове місто Тверської губернії Весьєгонськ отримало свою назву від весі Єгонської, що жила тут... Визначаючи за цими слідами у географічній номенклатурі межі розселення мерій весі, виявимо, що ці племена жили колись від злиття Сухони та Юга, від Онезького озера й ріки Ояті до середньої Оки, захоплюючи північні частини губерній Калузької, Тульської і Рязанської. Отже, руські переселенці, які приходили в Ростовський край, зустрічалися з фінськими тубільцями в самому центрі нинішньої Великоросії" (Ключевский В.О. Исторические портреты. — М.: Правда, 1990. Ключевский В.О. О русской истории. —М.: Просвещение, 1993)
-
1. У IX—XII століттях не існувало Російської держави (навіть князівства!). Між уділами, що входили у велике Київське князівство, не було єдності, і вони поєднувалися суто механічно — за допомогою влади великого князя.
2. У IX—XII століттях не існувало російського народу (великоросів!). Слов'янські племена (поляни, деревляни, сіверяни, дуліби, тиверці та ін.), на базі яких в історичному розвитку утворився український народ, і фінські племена (мурома, меря, весь, мещера, мокша, перм, парова та ін.), які стали згодом основою великоросів, не мали в історії нічого спільного, господарськи не стикалися до XVI століття.
-
— "Мордва... ділиться на 2 основні групи: Мордву-ерзю і Мордву-мокшу. Кожна група зберігає свою самоназву (ерзя й мокша) ... Ерзянська і мокшанська мови становлять особливу групу фіно-угорських мов ... Уперше Мордва під назвою Морденс згадується в готського історика Йордана (6 століття). Дані мови й матеріальної культури вказують на автохтонність Мордви в межиріччі Оки і середньої Волги..." [9, том 16, с 565];
— "Мокша, етнографічна група мордви!' [9, том 16,с 423];
— "Мещера, древнє плем'я... Говорило мовою фіно-угорської групи. За археологічними даними, з Мещерою пов'язані могильники і городища II-XII ст., розташованіпо середньому плину Оки... Значна частина Мещери до 16 ст.обрусіла..." [9, том 16, с 205];
— "Меря, плем'я, предки якого в ... 1 тисячолітті нової ери жили в районі Володимирсько-Суздальського межиріччя. Уперше Меря (тегепз) згадуються в 6 ст. готським істориком Йорданом... Мова Мері належала до фіно-угорської групи..." [9, том 16, с 101];
— "Мурома, плем'я, споріднене з мордвою, що жило на берегах Оки... Мова Муроми належить до фіно-у горської групи... У 10—11 століттях Мурома платила данину Русі (вимисел. —В. Б.), у 12 ст. повністю обрусіла" [9, том 17, с 127].
Навіть більшовицькі російські джерела підтвердили проживання цих племен у межиріччі Оки і Волги. Всі племена говорили мовами з фіно-угорської групи, тобто були племенами одного кореня, одного походження. І, природно, за старих часів мали одну узагальнену назву народу, якою й було слово Моксель, на відміну від спорідненої мусульманської групи — Мердиніс.
У середині ХІI століття на землі наших предків з'явилися численні монголо-татарські прибульці. Вони практично знищували князівства поодинці, що ще раз підтверджує суто механічний зв'язок між ними, цілковиту їхню відособленість і брак справжніх родинних зв'язків. Князь тривалий час був до певної міри кочівником. Дружина ж його могла або йти за ним, або покинути його. Князь міг відіслати від себе своїх сподвижників, і вони могли його залишити. Жодних зобов'язань стосовно цього не було" Такі взаємини між князем і дружиною існували в X—XIII століттях. Та й пізніше! Сама ж дружина найчастіше скидалася на банду найманців. Такий казус трапився і з Юрієм Довгоруким. Шостий син Мономаха не одержав у спадок "престолу", пішов із дружиною шукати нове місце й нових "підданих". Знайшовши престол за багато сотень кілометрів від Русі, осів серед племен мері, весі, мурами, мещери, мокші й мордви, в землі Моксель, як її назвав Вільгельм де Рубрук.
Отже, ми окреслили дуже важливі аксіоми становлення великоросів як народу, а саме:
-
а) у початковому періоді створення народності, а згодом — нації великоросів її основу становили фінські племена, що проживали на своїй споконвічній землі;
б) слов'янське начало при створенні нації великоросів становило мізерно малу частку, тобто практично було відсутнє
У суздальську землю з Київського князівства й інших слов'янських князівств тікали переважно князі-невдахи та їхні прибічники — дружинники, священики й розмаїта публіка, яка не знаходила собі місця на обжитій землі. А їхніми підданими ставали аж ніяк не слов'яни, що прийшли з ними, а місцеві, тамтешні фінські племена, яких мечем і хрестом, батогом і лестощами втягували у великоросійську націю. За такого розкладу все стане на своє місце: "норманської крові" князь і боярин (дружинник) не міг вважати рівнею собі підкорений люд із племен мокша, мурома, меря, весь, мещера, перм, печора, хоча той і прийняв християнство. Звідси неодмінна жорстокість і презирство російського пана й аристократа до селянина (тобто християнина).
Ось чому Російська православна церква завжди служила (і сьогодні служить!) князеві, цареві, державі, а не народу: гени, закладені у XII-XVI століттях, спрацьовують інстинктивно. (Саме слово "крестьянин" - це від отого угро-фіна, якого охрестили, і він став "християнином").
ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ СУСIДА. Суздальська земля (земля Моксель) у XII столітті була глухоманню. Людям, які жили в цій землі, не були потрібні європейська культура й писемність, європейський спосіб мислення...
-
Чужинці: українці, татари, німці створили державний лад у тому – Богом і людьми забутому – кутику Східної Європи. Постало маленьке, вбоге князівство Суздальське, що за кількасот років виросло на величезну імперію, яка зайняла одну шосту суходолу планети. Як же воно виросло?
Загарбавши значно сильніші (фізично і культурно) за себе сусідні народи. Чи москвини були розумніші, відважніші за сусідів? Ні. Ще за передісторичних часів до північно-східного кутка Європи примандрував з Азії маленький угро-фінський народець. Величезний праліс на багнистому ґрунті відгородив той народець від усього світу так, що він відстав від культурного розвитку людства на багато століть.
- Наприклад, свою літературну мову почав творити аж у XIX столітті, від О.Пушкіна (1799– 1837), отже, на 800 років пізніше за українців. Мабуть, немає в світі народу, що про нього світ знає менше, ніж про народ московський. І цілком певно немає в світі народу, про якого світ має більш помилкову уяву, ніж про народ московський та про його державу. Найдивніше, що навіть сусіди: українці, поляки досить довго не знали московського народу. А вони ж заплатили за те незнання руїною власних держав. Отже, мусили б вивчати свого ворога, бо ж не знаючи його „ахілесової ступні“, ніколи його не переможуть. А слабкостей має Московщина багато.
- Та, власне, жоден ворог Московщини ніколи не бив по її найслабших місцях, бо не знав їх. Що гірше, часом вважав слабші місця за сильні. Наприклад, московські вороги мали військову потужність Московщини за велику силу лише тому, що імперія розляглася на величезному просторі. Засліплені такою географічною розлогістю, історики не добачали того історичного факту, що Московщина ніколи не вигравала жодної війни своєю військовою силою.
- Таких хибних уявлень про Московщину можна назбирати тисячі. Пригадаймо лише кілька. Ще перед Полтавою Карл XII намовляв Туреччину завоювати Московщину. Польща дала туркам великого хабара, щоб вони не послухали Карла. Кілька років пізніше Туреччина таки воювала з Московщиною, але було вже запізно спинити зростання імперії, яка розвалила турецьку сто років пізніше.
А Польща за свій хабар туркам дістала – сто років пізніше – московське ярмо на свою шию.
Примітки:
- Карл Маркс "Разоблачения дипломатической истории XVIII века", глава IV, оригинал «Free Press», London, 1856-1857, репринт «Собрание сочинений К. Маркса и Ф. Энгельса на английском языке» под ред. В.А. Смирнова, Б.Г. Тартаковский, т. 15, М.,
- >Країна Моксель, або Московія. – Книга 1. Білінський В.Б.
посилання http://historyukrainian.blogspot.com/2015/03/2.html
© likagordasky
Комментариев нет:
Отправить комментарий