понедельник, 14 сентября 2015 г.

Землі українські: Україна на мапі 16 століття


Замовчувана історія українських земель: Україна на мапі 1613 року. Цю мапу підготовлено у 1581-1596 роках і доставлено до Голландії, де її вирізали з мідних пластин та надруковали 1613 року в Амстердамі. На сьогодні єдиний екземпляр в оригіналі зберігається в головному приміщені музею Carolina Rediviva бібліотеки Uppsala University Library (Швеція) – мапа розміром 920*1120 мм зроблена на тканині, як картина… вона дуже стара але розгледіти написи можна: Україна, Чорнобиль, Чернігів, Київ, ріка Дніпро, Черкаси, Канєв, Хортиця, Томаківка, Поділля, Снятин, Галич, Очаков, півострів Крим… Придивись!!! Між Дніпром та Бугом Запорозькі козаки бігають – женуть ворога по українських землях. Читаємо напис на фрагменті мапи: "Quœ tum VKRAINA tum NIS ab allis vocitatur".

Замовник мапи великий маршал Литви Радзивілл Сирітка (Mikalojus Kristupas Radvila, роки життя 1549-1616). Повна назва мапи: "MAGNI DVCATvS LITHVANIAE, CAETERARVMQVE REGIONVM ILLI ADIACENTIUM EXACTA DESCRIPTIO illss.mi. ac Excellss.mi. Principis et Disi D.Nicolai Christopori Radziwil. D.G. Olijcaу ac in Nieawies Ducis, S.Rom. Imperii Principis in Szylowiec ac Mir Comitis e S. Sepulchri Hierofolimitani Milrtis Gt. Opera cura et impensis facta ac in lucan elita. 1613". ПЕРЕКЛАД на українську: «Велике князівство Литовське, з багатьма краями, що до нього ставляться, точний опис Августійшого і найвищого государю і пану Миколі Криштоф Радзивілу Божою милістю князю на Олиці і Несвіжі, князю Священної Римської імперії, графу на Шилавци і Світі, лицарю Св. Гробу в Ерусалеме і ін., Чиїм старанням і ціною ця робота вийшла в світ». З цієї мапи надалі зроблено дуже багато різноманітних копій. Роздивитися мапу у великому форматі туточки.


А це малесенький клаптик мапи Литовсько-Руського князівства і прилеглих районів України та Криму. Придивись!!! Запорозькі козаки бігають – женуть ворога по українських землях. Читаємо напис території: "Quœ tum VKRAINA tum NIS ab allis vocitatur". БАЧИШ на мапі напис? Уважно дивись: між Дніпром та його правою притокою Рось? ?! VKRAINA – УКРАЇНА.


Мапа розподілена на декілька частин. Тож… почнемо з правої верхньої частини, де показана ріка Дніпро (Borystenem). Йдемо по порогах вниз і знаходимо острів Хортиця (Chorcica). Бачиш на мапі саме на острові подряпани, мабуть ненароком пошкребли саме на цьому місці. Але ми розгледимо! Дивись — зліва від Дніпра є напис "Chorcica", також намальовані декілька хатин з церквою. Тобто, це не присілок (у росіян присілок зветься "дєрєвня"). Присілок від села відрізнявся відсутністю церкви. До речі, у 10-12 століттях на Русі (прадержава Україна) вже існували присілки разом з іншими типами сільських поселень — селом, сільцем та погостом.


Треба пам'ятати (читай внизу мапи), що цю мапу робили на протязі 15 років. Тож у 14, 15, 16 століттях на цих запорозьких (за порогами) землях жили русини/українці-християни. Той надалі у 17-18 століттях серед запорозьких козаків було католицтво (ГКЦ), а не якесь руцкоє православіє фіно-угорського московитцва. Придивись туточки або туточки.

***

Придивись ще раз на церкву та на хреста: він не православний, а католицький. Отакої… Треба пам'ятати з історії Русі-України що було наприкінці 14-го століття, десь 1387 року... та й далі до 17 століття?! Нагадаю, що відбувалося у ті часи:
• Литовсько-Руське князівство (повне найменування в литовському Статуті писалося так: «Велике князство Литовське, Руське, Жомойтское та інших») з 1385 року перебувало в особистій унії з Польським королівством (дивись ‘Кревська унія’), тож 1387 року Литовсько-Руське князівство прийняло християнство – католицького обряду. Офіційні мови: русинська, латина, польська.
• 1480-1492 роки падіння Великої Золотої Орди: на заході Азії від Золотої Орди відділилося Казанське ханство, коли правив хан Ахмат та його син Шейх-Ахмед. На сході європейських степів від Золотої Орди відділилися: Ногайська орда коли правив Жанибек-хан (роки життя 1428-1480) та Кримське ханство коли правив Менгли I Герай. В Єгипті панують мамлюки.
• 1488 року намісник черкаський Богдан Глинський (роки життя 1462-1512) сформував озброєні загони, які вперше згадуються в турецьких, польських і литовсько-руських документах, як “козаки”. Так! Це були перші українські козаки – черкаські козаки.
• 1492 року влітку українські козаки пішли військовим походом на Тягинку (нині Херсонська обл.), поблизу гирла Дніпра, захопили кримсько-татарський корабель і звільнили багато українців з полону. На ці події Кримський хан Менглі Герай надіслав скаргу Олександру Ягеллончику (великокнязю Литовському та великокнязю Русі).
• 1493 року військовий похід черкаських козаків в гирлах Дніпра тривав, козаки здобули і зруйнували місто Очаків, новопоставлене Менґлі І Ґераєм.
• З початку XVI століття у пониззі Дніпра – за порогами (нині територія між сучасними містами Дніпропетровськ та Запоріжжя) в районі острова Хортиця – оселилися українські Запорозькі низові козаки, назавжди відділившись від городових – стали йменуватися по праву "запорожцями січовиками" й чітко відрізняли себе від городових реєстрових козаків. Тож, городові реєстрові козаки (які жили у містах України) відокремилися від низових, що жили за порогами. Це треба розуміти!!!
• У 1502 і 1504 роках українські козаки ще двічі успішно штурмують османську фортецю Тавань на Дніпрі. Це було за часів правління османського султана Баязида II (роки правління 1447-1512).
• 1512 року українські козаки брали участь у погоні за татарською ордою, яка вдерлася у південну частину Великого князівства Литовсько-Руського. Під час зіткнення козаків з татарами – першими вдарили на ворога козаки. Це було за часів правління кримсько-татарського хана Менґлі I Ґерая (роки життя 1445-1515) та османського султана Селіма I (роки правління 1465-1520).
• 1524 року перша спроба створити козацьке реєстрове військо за наказом Великого князя Литовсько-Руського та короля Польщі Сигізмунда І Старого (роки життя 1467-1548). Не дало такого результату, як хотілося б правлячій гілці. Українці неохоче шли до реєстру бо не було довіри до державної служби. Тож багато козаків з Черкас пішли нижче по Дніпру – за пороги.
• 1528 року українські козаки брали участь у поході під турецьке місто Очаків. Козаки тричі розбили татар, захопили 500 коней і 30 тисяч голів худоби. Це було за часів правління османського султана Сулеймана I Пишного (роки життя 1494-1566).
• У травні 1557 року Гетьман запорозьких січових козаків Дмитро Вишневецький (роки життя 1517-1564), охороняючи південні українські землі від татар та турків – писав великокнязю Литовському Сигізмунду II Августу, що... кримський хан Девлет-Гірей з сином і з багатьма кримськими людьми приходив до Хортицького острова, облягав його двадцять чотири дні. Запорозькі козаки відбилися від хана, побивши у нього багатьох найкращих людей, змусили відійти від Хортиці "з великим соромом", давши можливість князеві відібрати у кримчаків деякі кочовища. Вишневецький запевняв, що доки запорозькі козаки будуть на Хортиці, кримчаки нікуди не підуть війною.
• 1578 року у Львові – столиці Руського воєводства – польський король, Великий князь Литовсько-Руський Стефан Баторій (роки життя 1533-1586) підписав документ, яким створювалось козацьке реєстрове військо – саме цим фактично узаконювався новий юридичний стан "українського козацтва", яке прийнято на військову службу владою Речі Посполитої і записане в окремий список – реєстр.
• 1569 року внаслідок Люблінської унії – 'Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське' утворило з Королівством Польським — Річ Посполиту (руською "Рѣчь Посполита", латиною "Res Publica" – Республіка) католицького обряду. 5 березня проголошено акт інкорпорації до складу Корони Польської українських земель Підляшшя та Волинь, які належали перед тим Великому князівству Литовсько-Руському.
• На початку 1590 років папський нунцій Маласпіна (Germanik Malaspina) звернув увагу на єдність та дружність січових козаків Запорожжя. Зокрема він підкреслював, що "козаки створили гніздо, яке не підкоряється польській короні», бо «знаходиться у віддаленому місці, куди не сягає польське королівство".
• У 1599-1613 роках "на посаді" Митрополит Київський, Галицький та всієї Русі греко-католицької церкви Іпатій Потій (світське ім'я – Адам Львович Потій гербу Вага, роки життя 1541-1613).
• Запорізькі січові козаки здійснили ряд вдалих морських походів на Османську імперію і Кримське ханство – у відповідь на османсько-татарську агресію на українські землі – під час правління турецького султана Ахмеда І (Birinci Ahmet, роки життя 1590-1617; роки правління 1603-1617) .
• 1614 року запорозькі козаки двічі перепливали Чорне море і здобували османські міста на південному березі Чорного моря: місто-порт Синоп (Sinop – на півострові Пафлагонского узбережжя) та Трапезунд (нині Trabzon в східній частині Туреччини, в гирлі річки Мачки), яке козаки тричи захоплювали, визволяли невільників та грабували турків. Італійський мандрівник П'єтро делла Валле писав, що «немає таких турецьких міст навколо Чорного моря, які б козаками не були зайняті…». Це було за часів правління османського султана Ахмеда I (роки життя 1589-1617).
• Весною 1615 року запорожці напали на околиці Стамбула, спалили гавань Архіокі. Ахмед I на власні очі спостерігав вогняну заграву.
• 1616 року запорозькі козаки під проводом гетьмана Петра Сагайдачного захопили Кафу (нині Феодосія Крим), знищивши при цьому близько 14 тисяч османських вояків.
• 1648 року, після великого козацького повстання під керівництвом Богдана Хмельницького, Річ Посполита втратила чверть всіх територій та контроль над центральною частиною українських етнічних земель. Так, величезні землі запорозьких козаків – Україна – стали незалежними понад 130 років (до 1-ї окупації Московією 1775 року).
• Войцех Бобовський (він же Ali Ufkî Bey; роки життя 1610-1675). Народився у Львові, на той час столиця Руського воєводства. Маленьким потрапив у полон османів. Був звільнений з рабства 1645 року, став капельмейстером і драгоманом Топкапи Османської імперії, володів 17-ю мовами (окрім турецької) — німецькою, французькою, італійською, арабською, перською, русинською, польською тощо. Створив Османський псалтир та склав граматику турецької мови. Перекладач Біблії на старотурецьку мову.
• У 15-17 століттях на землях українських серед запорозьких козаків була релігія греко-католицького обряду (ГКЦ), а не якесь руцкоє православіє фіно-угорського московитцва (!!!). Моськовськоє православіє почало своє існування лише наприкінці XVI століття. Дивись у 1589 рік, коли московити – задарувавши грецьку церкву – купили собі ВІРУ (що й по нині робиться у Греції, бо вона за 400 років звикла жити-пастися на дарунках Московії, потім – Росії).
• У 15-16 століттях Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське воювало з князівством Московія (праматір'ю Росії). Тобто литовці, русини та білоруси воювали з московитами. То якого дідька у 1721 році оті кляті московити стали зватися "русскіє"??? Парадокс!

***

Далі дивимося на мапу 1613 року: трохи нижче по Дніпру (справа на лівому березі) ми бачимо приток Дніпра — річку Конку (Konska Woda), саме тут на берегах розташовувалися козацькі зимівники. Але… ще у 14 столітті у гирлі Кінської була столиця Мамая – місто Замик, коли той ходив у довгі воєнні ходи на Золоту Орду, Рязань та московитів. Запорозька Січ — укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького Низового другої половини XV — кінця XVIII століття, що був розташований за порогами Дніпра. Дивно трохи! Чому замовчують про Хортицю та великий замок на острові Байда (на той час — Мала Хортиця), який існував понад 20 років (з 1552 до 1575). Так, історики "чомусь" дригнулися на 30 років уперед, та першою літописною Січчю згадують Томаківську (1584 року) — саме про цей острів, на котрому на той час ще розміщувався лише уход, писав Марцін Бельський: "Здавна на ньому низові козаки мешкають, яко ж їм стоїть за найміцніший замок" (Kronika Polska Marcina Bielskiego, 1597 https://archive.org/details/kronikapolskama01bielgoog).



На Запорожжі зафіксовано і своєрідний менталітет січовиків, які вважали Січ своєю вітчизною і пов'язували з нею всі свої надії та сподівання. Це особливо впало у вічі Зборовському, він зазначав: «з козаками великі труднощі, які не дбають на короля — пана свого, а ні на вітчизну, в якій народились, тільки всю надію на це місце (Січ) мають, поки живуть, так як кажуть ону посполиту приповідку: "Поки жити, поти боротись!"». Можна про Запорожжя прочитати польською "Herby rycerstwa polskiego. Przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r.p. 1584", онлайн-читання https://archive.org/details/herbyrycerstwapo00papruoft

ТОМАКІВКА. Достовірний опис Томаківки (Tomakowka) вже з укріпленням та козацькою радою на 1579 рік подав Бартош Папроцький, котрий розповів про поїздку на Запорожжя польського шляхтича Самуеля Зборовського (Samuel Zborowski — військовий і політичний діяч Речі Посполитої). Описуючи побут козаків на Томаківці, шляхтич був вражений майстерністю січовиків у військовій справі, виконанням пісень та грою на музичних інструментах. Він зазначав: «Козаки невимовні штуки показували, співаючи пісні, стріляючи, на кобзах граючи». Об'єднанню розрізнених козацьких городців та малих січей в одну велику Січ на Томаківці перш за все сприяло кількісне зростання козаків у цей час. І хоча ще литовський дипломат Михайло Литвин, який відвідавши Україну у 1550 році — писав, що «в цій країні дуже легко набирають добрих вояків», усе ж значне кількісне зростання саме запорозьких козаків припадає на 1570 роки. Зокрема, Бєльський у цей період писав, що в козацьких зимівниках залишається цілорічно «кількасот чоловік». Під 1577 рік уже згадуваний козацький гетьман Шах, «зоставивши на Низу чотириста козаків з шістьмастами чоловік» (тобто загалом близько тисячі низовиків – запорозьких січових козаків), прибув на допомогу Івану Підкові на Пробитий шлях.



Далі дивимося на нашу мапу: Дніпро, Черкаси, Канєв. Збереглися відомості про сім Запорозьких Січей, що наслідували одна одній (але наспарвді це не так). Запорозька Січ була обведена високими валами з частоколом і зрубами, на які ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені — казарми, де мешкали запорожці. Козацька залога на Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді її чисельність доходила до 10 тис.) озброєних козаків. До 1575 року відносяться й перші згадки про дерев'яні січові укріплення — засіки, що їх будували козаки.

Секретар папського нунція (нунцій від лат. nuntius "вісник" — постійний дипломатичний представник Папи Римського в державах, з якими Ватикан підтримує офіційні дипломатичні відносини) в Польші 1584 року італієць Карло Гамберіні (Carlo Gamberini), характеризуючи козаків, підкреслював їхню різнобічну військову підготовку та зауважив відомості про дерев'яні січові укріплення – засіки, які будували козаки. Гамберіні сповіщав: "Дерева там багато і вони (козаки) так уміють боронити себе засіками що й зимою, як Дніпро змерзне, не бояться ніякого ворога, для більшої певності вирубають навколо лід".



На площі містилася церква, будинки старшини, школа, господарські та військові споруди. Січова церква Покрови Пресвятої Богородиці і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії (Українська Греко-Католицька Церква). Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Запорозької Січі, де відбувалися Січові ради тощо. Цілком закономірно, що із самого початку появи церковних споруд на запорозьких зем­лях священики приходили з Києва, Київщини й Межигірського монастиря зокрема.

УВАГА!!! На січових землях відомо лише кілька храмів ( з 1386 по 1709 рр) :
• ПЕРША СІЧОВА ЦЕРКВА католицького ордену грецького обряду – на острові Хортиці 1386-1557 років була знищена турками (!!!, може й так, але думаю – вже потім Катериною II знищено увесь слід козацтва на Хортиці, яку було віддано 1789 року під колонію переселенцям з Прусіі (дивись Insel Chortitza – мапа «План колонии Острово-Хортицы, 1850 год» http://chort.square7.ch/FB/3/p9229.jpg ).
• ЗАРУБСЬКИЙ МОНАСТИР католицького ордену грецького обряду – побудований ще за часів Русі у 1096-1168 роках, згадується в Іпатіївському литопису дати. З приходом запорожців 1576 року став зватися «Трахтемирівський Козацький Монастир» католицького ордену грецького обряду, який був розташований у Наддніпрянській Україні (поблизу сучасного села Трахтемирів Канівського району, Черкаської області), але він мав незаперечний вплив на розвиток церковної справи на Запорожжі. Монастир був зруйнований турками 1678 року. Він був відновлений базилианами (Католицький орден грецького обряду) та працював до 1741 року. Але з приходом московицтва (російської колонізації) – тривалий час перебував у запустінні.
• САМАРСЬКИЙ Пустинно-Миколаївський Монастир католицького ордену грецького обряду – існував з 1576 року у Самарчику (нині Новомосковськ). на острові між річкою Самарою та її рукавом Самарчиком було побудовано невеличку дерев'яну церкву в ім'я Святого Миколая (греко-католицького обряду). 1602 року церкву було перетворено на монастир. Настоятелем його став викликаний з Межигірського монастиря ієромонах Паїсій з Валахії (Католицький орден римського обряду).
• СІЧОВА ЦЕРКВА католицького ордену грецького обряду – відома 1628-1652 роках, Микитин Ріг (Микитинська Січ, нині місто Нікополь). Наприкінці 16 століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро — Микитин Ріг (польською за 1886 рік http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_VII/150).
• КАЗАЦЬКА ПОХІДНА ЦЕРКВА в ім'я архістратига Михаїла – католицького ордену грецького обряду, відома з 1656 року, Кодак (Старий Кодак), нині у складі міста Дніпропетровськ.
• ЦЕРКВА в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці католицького ордену грецького обряду – Чортомлицька Січ 1652-1709 роках. Богослужіння почалося на початку жовтня 1659 року.
• ЦЕРКВА в ім'я Святого Миколая католицького ордену грецького обряду – відома з 1645 року. Новий Кодак, нині у складі міста Дніпропетровськ.
• ЦЕРКВА Самар католицького ордену грецького обряду – існувала з XVI століття. Стара Самара, нині район Шевченко у складі Самарського району міста Дніпропетровськ.
• ЦЕРКВА у Личкове – католицького ордену грецького обряду, існувала у 1706-1766 роках. Личкове було центром Протовчанської паланки з 1766 року, згодом у складі Орільської паланки. Зара це село Личкове на півночі Дніпропетровської області на межі з Харківською обл.


Запорозька Січ здійснювала сухопутні і морські походи на поляків, турків і татар, московитів. У сухопутних походах, які здійснювали в основному навесні, переважала кіннота. Для морських походів обирали головно осінній час і здійснювали їх на морських суднах — чайках, що вміщували від 50 до 70 чоловік. Крім чайок інколи використовували й більші кораблі. Попереду йшло судно Кошового отамана, на якому майорів отаманський стяг. Кожен козак був добре озброєний: шабля, дві рушниці, шість фунтів пороху, достатня кількість куль, ядра для фальконетів, один нюрнбернський квадрант (для орієнтування).

Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству Запорозької Січі становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо.

Цим багатіям протистояла голота — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, попри це, заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою».

Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, в якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На Запорозькій Січі діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запорожців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки.
ГЕРБ ЗАПОРОЗЬКИЙЛицар із самопалом — герб Війська Запорозького — зображався у вигляді козака з рушницею. Вперше зустрічається на печатці 1592 року. Оспіваний в українській поезії 17 століття. З 18 століття використовувався як герб Гетьманщини, Січі та Запорозьких Козаків, а також… символ чорноморських і кубанських козаків (бо ми пам'ятаємо про те, що землі Кубанські були Україною.

За гетьмана Кирила Розумовського, ордером від 18 вересня 1755 року, було введено його обов'язкове зображення на одній зі сторін полкових та сотенних корогв.

Таким чином, наприклад, на лицьовій стороні зберігшегося до наших часів прапора Сенчанської сотні Лубенського полку, датованого 1760-ми роками, зображався козак на блакитному тлі, одягнений у позолочений червоний кунтуш поверх синього жупана, у червоних чоботях, із золотою рушницею на плечі. Герб був поміщений у бароковий щит, прикрашений зброєю та чотирма хоругвами із зображенням двоголового імперського орла. Корогва Домонтовської сотні Переяславського полку цього ж періоду містить козака на жовтому тлі щита, що одягнений у червоний кунтуш поверх синього жупана, у червоних чоботях, із синьою рушницею на плечі. Герб був поміщений у бароковий щит, що оточений арматурою.

Іноземці, які відвідували Січ, зазначали, що козаки «люблять гарно вдягатися». Австрійський посол Еріх Лясота (Erich Lassota von Steblau; роки життя 1550-1616), відвідавши Січ 1594 року — записав у своєму щоденнику, що елементом традиційного одягу запоріжців були кобеняки [широкі плащі на зразок мантій], які вони носили поверх іншого одягу.

У ХVІІ столітті деякі дані про одяг запорозьців зустрічаються у звітах французького інженера Гійома Боплана (Guillaume Le Vasseur de Beauplan; роки життя 1595-1685). Там ідеться про сорочки, шаровари, шапки та жупани. На малюнку того ж Боплана можна побачити козацький жупан, довжиною нижче за коліна, без коміра, застебнутий густо ґудзиками, підперезаний поясом, до якого з лівого боку було причеплено шаблю. Шапка обшита хутром. У представників старшини хутряна «околиця» шапки попереду частково розрізана. Шапку прикрашало перо. Кіреї у старшин широкі, підбиті хутром, деколи з багатим коміром.

У 1918 році був гербом Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Згідно з Конституцією України 1996 року має бути складовою великого герба України. У 18 столітті герб Війська Запорозького зображався у синьо-червоно-золотій гамі.

***


Ой полем, полем килиїмським
Та шляхом битим ординським,
Ой там гуляв козак Голота,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота… 


У сучасності термін Запорозька Січ регулярно вживається для позначення усієї території та устрою Війська Запорозького.

Великий Хід по Запоріжжю зібрав близько 500 тисяч чоловік. У серпні 1990 року відзначалося 500-ліття Запорозького козацтва — зароджене у 1490 року. Це був масовий історико-просвітницький захід Народного Руху України. Відзначення відбувалося у Дніпропетровській та Запорізькій областях 1-5 серпня. Загальна кількість учасників святкування за різними оцінками від 300 до 500 тис. чол. Численні делегації були від усіх областей України включно з Кримською. Основні організатори свята: Народний Рух України та Товариство української мови імені Т.Г.Шевченка. Допомогу в організації Свята Козацької Слави надали ряд місцевих адміністрацій, зокрема Дніпропетровщини та Запоріжжя, Нікополя. Основні заходи:
  • 1 серпня — вшанування пам'яті дослідника Січі академіка Дмитра Івановича Яворницького в Дніпропетровську(Січеславі).
  • 2 серпня — розташування делегацій всіх областей України і Кубанського козацтва на Олексіївській затоці Дніпра в наметовому таборі.
  • 3 серпня — наукова конференція з історії Запорозької Січі в Нікополі. Походи‚ концерти‚ урочисті мітинги на майданах та стадіонах.
  • 4 серпня — вшанування пам'яті уславленого Кошового Запорозької Січі Івана Сірка. Відкриття пам'ятного хреста на Могилі Пам'яті.
  • 5 серпня — свято на острові Хортиця — колисці запорозького козацтва‚ де мав залоги ще князь Дмитро Вишневецький (Байда). Хід по Запоріжжю та Велика ватра на березі Дніпра.
Загальна кількість учасників свят на Олексіївській затоці Дніпра(неподалік колишньої Чортомлицької Січі) сягнула 300 тис. чол. Надзвичайною подією стало насипання Могили Пам'яті, яке велося за старим козацьким звичаєм всіма учасниками зібрання. Всі делегації привезли на Запорожжя землі зі своїх країв і заклали її в єдину Могилу Пам'яті. У Запоріжжі‚ на Хортиці свято сягло свого піку.




До читання українською й російською: Землі українські. Запорозька Січ + Земли запорожских казаков: ч.1. Две Украины 17 век + ч.2. Ростов и Таганрог + ч.3. Запорожье и Дон + Земли украинские на старых мапах 1570-1778 годах + + Земли запорожские на старых мапах 1767-1772 годах + Иностранцы об Украине и украинцах: часть 1 + часть 2: Теодор Делямар + часть 3: запорожские казаки + часть 4: донские казаки.
br>

підготовлено й викладено у вересні 2015 року
посилання на статтюhttp://historyukrainian.blogspot.com/2015/09/16.html

© likagordasky

Flag Counter
Отправить комментарий