четверг, 17 сентября 2015 г.

Иностранцы об Украине и украинцах. Часть 1 (ru/ukr)


Парадоксально, еще до переименования Московии в “Россия” и даже до создания грамматики гражданской в начале 18 века Петр Первый говаривал мовою московитскою (ныне российский язык): "Украинский народ и зело умен и лукав: он, яко пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свечи российского просвещения, но у него есть и жало. Доколе московиты (россияне) будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью российского царства, но коль скоро посягнут на его свободу и язык, то у него вырастут драконовы зубы"… Давайте узнаем, что говорили об Украине и украинцах просвещенные люди разных стран. Далі пишу як українською так й совєтською мовою, аби усі на пострадянському просторі зуміли прочитати правду про Україну!!!

ИНОСТРАНЦЫ ОБ УКРАИНЦАХ И УКРАИНЕ.

VI СТОЛІТТЯ

557 рік – Візантійський історик Прокопій Кесарійський (Prokopios Caesareus, роки життя 500-565) написав про території сучасної України: "Ці племена – дуже волелюбні і ніколи не давалися запрягти себе в ярмо. Вони великий нарід, витривалий, пристойний, до чужинців-гостей ставились приїзно і не дозволяли їх кривдити. Полонених не обертали на рабів, як це робили всіінші народи, а пропонували їм або викупитися, або лишитися жити в них як вільні люди. Їхні жінки є чесні аж понад міру". До читання "Procopius The Secret History" translated by G.A. Williamson https://archive.org/details/ned-kbn-all-00003310-001


XI СТОЛІТТЯ

1034 рік – Французський єпископ Лангра Готьє (Gauthier évêque de Langres; роки життя 10-11 століття), коли повернувшись з посольством до Києва, аби засватати Ганну Ярославну за французького короля Генріха І – свідчив: "Київська держава є могутнішою, щасливішою і культурнішою за Францію."//


XV СТОЛІТТЯ

1474 рік – Венеціанський дипломат і мандрівник Амброджо Контаріні (Ambrogio Contarini, роки життя 1429-1499), посол Венеційської Республіки. Здійснив подорож з дипломатичною місією через Україну. Залишив свої записи про цю поїздку, де містяться відомості про Луцьк, Житомир, Київ, Черкаси. написав: "Київ переповнений хлібом і всякого роду м'ясом. Мешканці звичайно проводять час з ранку до третьої години за справами, а потім ідуть до шинків, де залишаються до самої ночі..."// До читання Viaggio al signor Usun Hassan re di Persia, Annibale Fossi, 1487 http://gutenberg.beic.it/webclient/DeliveryManager?pid=466132


XVI СТОЛІТТЯ

1524 рік – Голландський астроном і математик, католицький богослов, політичний діяч Альберт Кампензе (Albertus Pighius, роки життя 1490-1542) під час політичних посольств по Східній Європі у своїх доповідних листах до папи Римського Климента VII (Clemens PP. VII, 1478-1534) пише про Русь-Україну: "Київ (Chiouia), столиця колишньої держави Русів, при річці Бористені (Boristhene – Дніпро), є одним з найгарніших і найкультурніших міст Европи, хоч його пограбовано і спустошено до краю жорстокістю і несамовитістю татар, які ще й тепер, сусідуючи з Литвою, роблять часті напади на землі Русів." Альберт Кампензе у своїх працях – окрім фокусування на релігійних проблемах – писав звіти про свої подорожі. Він написав про східного сусіда Русі, про Московщину (Duca di Moscouia): "Московитський князь Іван (Iuuan, ouero Giouanni Principe de Moscouiti), а також його наступник – Василь III (Basilio) ... [ці обидва: Василь, як і його батько Іван III Жорстокий – носили чалму бо сповідували іслам] не раз намагалися оволодіти більшою частиною Русі, яка була у складі Magnus Ducatus Lituaniae [українські землі в той час називалися Руссю і входили до "Великого Князства Литовъского, Руского, Жомоитъского"], себто земель, що лежать поміж Борисфеном [Дніпром]... та Танаїсом [Азовом] і які становили колись державу Росів". На той час дуже добре освітлює правдивий географічний портрет Московитської території (чий образ на початок 16 століття для західних країн був між легендою і реальністю). Навіть пізнань європейських географів того часу про Московію (через її брак економічних відносин із Заходом) залишилося дуже мало, практично невідомо з давніх часів й було труднощами для іноземців аби переміщатися в межах того регіону. Тільки у шістнадцятому столітті буде розширюватися знання про московитські землі та  вказуватися географами. // До читання "1574. Secundo volume delle navigationi et viaggi", Т2. Giovanni Battista Ramusio, Language Italian  (почати зі сторінки 126 “Lettera D’Alberto Campense”) https://archive.org/details/secundovolumedel00ramu.

1549 рік – Німецький дипломат і мандрівник Зиґмунд Герберштайн (Siegmund Freiherr von Herberstein, роки життя 1486-1566) першим ознайомив Європу і європейців своїм докладним описом географії України – на картах є схематичне зображення її території: деяких міст, доріг, річок. У своїй праці написав: "Київ – старовинна столиця Русі де збереглося багато руїн церков і монастирів. Пишність і справжня велич Києва підтверджується навіть руїнами, що залишились." Також Зиґмунд згадує про Київські печери з їх гробницями і мощами святих. Сьогодні ми розуміємо, як та нащо московитська братія та татарва старалися зруйнувати слов'янські християнські святині! До читання "Herberstein von, S. Rerum moscoviticarum commentarii. - Vienn, 1549"  https://archive.org/details/notesuponrussiab02herbuoft.

1573 рік – Польський історик, католик, канонік краковський Ян Красинський (Joannes Crassinius; роки життя 1550-1612) написав та надрукував в Італії перший друкований політико-географічний опис Речі Посполитої «Polonia», де він відзначив: "Хто опанує мову русинську [українську], той здобуде ключ до швидкого вивчення всіх інших слов'янських мов, бо мові русинській [
українській] властиві найтиповіші риси слов'янської лінгвістики". //"Oratio Ioannis Crassinii equitis Poloni, de electione Henrici Valesii Polonorum regis ad senatum et equites Polonos". Bologna, Pellegrino Bonardo excudebat, 1573 http://ustc.ac.uk/index.php/record/837036

1584 рік – Секретар папського нунція, італієць Карло Гамберіні (Carlo Gamberini) про реєстрових козаків сповіщав: "Серед реєстрових козаків є всякого роду: поляки, німці, французи, іспанці, італійці, і всі вони належать до оборонців волі та справедливості". Треба розуміти, що було два види козаків: Реєстрові козаки – частина українського козацтва, прийнята на військову службу владою Речі Посполитої і записана в окремий список – реєстр. Їм надали значні привілеї: реєстрових козаків звільнено від юрисдикції локальних урядів і піддано владі "козацького старшого". Перший 'старший' був шляхтич, козацький гетьман Ян Бадовський (роки життя 1539-1608). А також були низові запорозькі козаки, які боролися за вільну Україну. Карло Гамберіні, характеризуючи українських низових запорозьких козаків (Cosaschi), підкреслював їхню різнобічну військову підготовку, звертає увагу на високе військове мистецтво козаків, на вміння організувати військові походи, хоробрість козацьких воїнів і вмілість гармашів [пушкарі – в українському козацькому війську спеціально підготовлені козаки, які опанували артилерійську справу: "З козаків можна зібрати 14.000-15.000 добірного, добре озброєного війська, жадібного більш до слави, як наживи, готового на всяку небезпеку. Їхня зброя шаблі й рушниці, яких в них ніколи не бракує. Добрі вони до війни пішої й кінної… даюсь собі добре раду на морі. Мають усякі човни й на них їздять у походи на чорноморські землі." Також Гамберіні зауважив відомості про дерев'яні січові укріплення – засіки, які будували козаки. Про місцеву природу та оборону пише так: "Дерева там багато і вони (козаки) так уміють боронити себе засіками що й зимою, як Дніпро змерзне, не бояться ніякого ворога, для більшої певності вирубають навколо лід". Тобто чутки про вільне українське лицарське козацтво рознеслося не лише по України, але й у Європі. Починаючи з 1572 року європейські держави, як досвідчену і організовану армію, закликають козаків України на допомогу. Про військову силу козаків до кінця 16 століття маємо тільки окремі згадки, а у 17-му столітті з'являється уже чимала література європейськими мовами, присвячена Січі й козакам, їх військовим походам та перемогам. Також європейські писемні джерела одночасно подають багато матеріалів і про духовне життя козацької України та про її загальну культуру. Спроби організації українського війська реєстрового козацтва сягають ще 1524 року. Та ще пройде якийсь час аби спрацювало: до козацького реєстру було занесено близько 400 осіб, а вже 1590 року було близько 1000 зареєстрованих козаків (!!!). У 1637 році козаків зареєстровано понад 8000 осіб. То вже через 12 років (1649 рік) можна було сказати про розташування полків та число реєстрових козаків: Біла Церква – 2990; Брацлав – 2662; Черкаси – 2990; Чернігів – 998; Чигирин – 3220; Умань – 2977; Кальник – 2050; Канів – 3167; Київ – 2002; Корсунь – 3470; Кропивна – 1993; Миргород – 3009; Ніжин – 991; Переяслав – 2986; Полтава – 2970; Прилуки – 1996. *** // До читання https://archive.org/details/ilibricommemori00predgoog або туточки.

1584 рік – Польський шляхтич, хроніст Бартош Папроцький (Bartosz Paprocki; роки життя 1543-1614), польський письменник у своїй книжці «Herby rycerstwa polskiego» писав про лицарське виховання в Україні: "Багато чесних, але бідних молодих людей з Русі, Поділля і Польщі їздять туди, щоб навчитися лицарського діла, бо там можна досконало вишколитись у військовій справі і єдності"…."Не думайте, що я підлещуюсь до них, просто, я правдиво оцінив їх славні діла, які заслуговують вічної пам'яті нащадків. Як відважні леви, захищають вони християнство"…."Тому-то послухайте моєї ради-думки: негоже розумній людині домагатися чужого. Не претендуйте на землі й багатства України". До читання https://archive.org/details/herbyrycerstwapo00papruoft

1591 рік – Член англійського парламенту, доктор цивільного права, дипломат, посол Англії в Московії 1588-1589 роках Джиль Флетчер (Giles Fletcher, роки життя 1548-1611) писав про українців: "Черкасці (українці) живуть на південно-західному кордоні Литви, вони дуже гарні собою і шляхетні в поведінці... деякі з них підвладні польським королям і є християнської віри". Дипломатична місія Флетчера в Московію закінчилася повним провалом. Це й зрозуміло, бо московити так й залишилися дикунами // До читання «Of the Russe Common Wealth. Or, Maner of gouernement of the Russe emperour, (commonly called the Emperour of Moskouia) with the manners, and fashions of the people of that country», London, 1591. //УВАГА. Про російську фальсифікацію творів Флетчера читаємо (мова: ru) http://historyukrainian.blogspot.com/2014/08/400.html

1594 рік – Австрійський дипломат і військовик Еріх Лясота (Erich Lassota von Steblau, роки життя 1550-1616) посол імператора Рудольфа ІІ до Запорожської Січі. В червні 1594 року за дорученням імператора виїхав до Запорізької Січі, щоб запросити запорізьких козаків на імператорську службу для участі у війні проти Османської імперії. У свому «Щоденнику Еріха Лясоти фон Стеблау» охоплює період його подорожі 1573-1594 років, де написав: "Запорозькі старшини були люди високоосвітчені, поводились, як добре виховані європейські аристократи, знали всі тонкощі європейської дипломатичної етики, взагалі, були дуже культурними європейськими лицарями!" … Лясота одним з перших відмітив суперечності між запорізькою старшиною і рядовим козацтвом. Його Щоденник цінне джерело з історії та географії України, Ляхота дав картину політичного життя і побуту Запорозької Січі, а також опис українських міст (Києва, Львова, Луцька, Прилук, Кам'янця, Проскурова, Хмільника тощо). Щоденник видавався німецькою мовою в 1854 і 1866 роках у місті Галле. До читання “Tagebuch des Erich Lassota von Steblau” https://archive.org/details/tagebuchdeseric01schogoog


XVII СТОЛІТТЯ

1632 рік – Письменник, педагог, історик, Шимон Старовольський (Szymon Starovolscius; роки життя 1588-1656), польський ксьондз (священик), учасник Хотинської війни 1620-1621 років. У працях «Історія Сиґізмунда І» (1616 р.) і «Польща» (1632 р.) відзначав відвагу запорозьких козаків, підкреслював їхні заслуги в боротьбі проти кримських татар і Туреччини. Писав: "Запорожці мають закони й дисципліну давніх римлян"//До читання “Simon Starovolscius. Monumenta Sarmatarum”.

1650 рік – Французький мандрівник та картограф Гійом де Боплан (Guillaume Levasseur de Beauplan; роки життя 1600-1685) писав: "Україна простягається від кордону з Московією до кордону Трансільванії і поділена на кілька провінцій. Українці є розумні, щирі, щедрі і надзвичайно купаються у своїй свободі, без якої не уявляють життя"... "Козаки смерть вважають кращою за рабство і для оборони незалежності часто повстають проти своїх гнобителів-поляків. В україні не минає семи-восьми літ без повстання... Сотня українських козаків у таборі, огороженому возами, не боїться ні тисячі ляхів, ні кількох тисяч татар"…. "У країні Запорізькій ви знайдете людей, що знають усі ремесла, потрібні для громадського життя... Козаки – великі митці у виготовленні селітри та гарматного пороху. Усі козаки вміють орати, сіяти, жати, косити, пекти хліб, виготовляти страви, варити пиво, мед, винота ін."//

1650-1663 роки – Венеціанський священик, поет, дипломат Альберто Віміні (Alberto Vimina da Ceneda; роки життя 1603-1667) був послом Венеціанської республіки до України 1650 року. Це перша в історії венеціансько-українських взаємин дипломатична місія. Посольству доручалося зібрати відомості про стосунки між турками і татарами, озброєння останніх й схилити українського гетьмана на бік європейської антитурецької коаліції. 1655 року Альберто Віміні їздив з метою організації походів донських козаків на Туреччину, і вже у 1657 та 1663 роках брав участь у переговорах з московитськими посланцями у Венеції. Одним з важливих наслідків посольства до Хмельницького було оприлюднення й поширення в Італії й інших країнах Заходу автентичних матеріалів про Україну та її збройні сили - завдяки виданню у Венеції творів Віміна "Донесення про походження і звичаї козаків” (1656) та "Історія громадських воєн у Польщі” (1671). у своїй "Реляції про походження та звичаї козаків" писав про Українську Козацьку Республіку: "Запорожці – люди прості, але мають бистрий розум, який найкраще виявляється у державному управлінні. Найвищим органом козаків є Рада, на якій вони обмірковують свої справи. Підтримують свої погляди без чванства, все маючи на меті зробити найкраще для загального добра... Через те я сказав би, що ця республіка може рівнятись спартанській"... "По містах існують керівники, які чинять суд у цивільних справах і накладають легкі карні побори, тому що рішення важливих справ належить гетьманові"…. У протилежність до московитів, кожний козак ходить до Церкви зі своїм молитовником. Вони під всіма оглядами чистіші і охайніші від московитів. Хати гарні, вулиці чисті. У Московії нічого подібного я не бачив"…. "Я не повірив би..., коли б не переконався на власні очі і не побачив на місці таких величезних і багатих на зерно снопів, яких не матимеш в інших краях при найкращому врожаю... вражає також велике багатство молочних продуктів, м'яса, риби та ін."…. "Козаки – великі митці до дерев'яних будов і з'єднують балки зовсім без цвяхів"// До читання російською "Донесение венецианца Альберто Вимина о козаках и Б. Хмельницком (1656 г.): Киевская старина №1, 1900" http://iht.univ.kiev.ua/library/ks/1900/pdf/kievskaya-starina-1900-1-E-(0069-0082).pdf

1653 рік – Італійський історик, вчений, юрист Бісаччіоні Майоліні (Bisaoccioni Maolino; роки життя) вивчав життя і побут українських козаків: "Це найшляхетніші лицарі і вмілі хлібороби, які уміють також вправно володіти зброєю, вони відчайдушні у боротьбі, їх воля до перемоги нестримна, аж до самопожертви... при цьому тяга до освіти серед цих простих людей дуже розвинена".// До читання «Historia delle guerre civili di questi ultimi tempi» Bisaoccioni Maolino, Bologna, 1653, https://archive.org/details/bub_gb_4eHTdzkIZbkC

1654 рік – Сирійський мандрівник та письменник Павло Алеппський (Būlus ibn Makārijūs al-Halabī; роки життя 1627-1669) написав книгу «Подорож Патріарха Макарія», де освячує мандрівки про свого батька – грецького вченого патріарха Макарія ІІІ Антіохійського (Macarios III Zaim, помер1672), який подорожував зі Стамбула через Молдову, Польщу та Україну. Відвідав Умань, Київ, Прилуки, Смілу, Чигирин та інші міста. Зустрічалися з київським митрополитом Сильвестром Адамовичем Косівим (Sylvester Kossov; роки життя 1600-1657), який конфліктував з полоцьким і вітебським уніатським архієпископом Антоном Селява, Сільвестр обстоював незалежність Української Православної Церкви та її перебування в юрисдикції Царгородського патріарха. 21 червня 1654 року патріарх Макарій ІІІ Антіохійський зустрічався з гетьманом Богданом Хмельницьким. Про це написав Павло Алеппський у книгу «Подорожі…»: "Дорога через Україну йшла здебільшого серед численних садків, що їм немає ліку, і ланів всякого збіжжя заввишки людини, неначе те море безкрає, широке та довге"... "О, яка це благословенна країна! Що за благословенний народ...І яка ж благословенна земля ця козача! "... "В Україні багато високоосвічених людей, по всій козацькій землі ми спостерігали прекрасну рису, що нас надто радувала: всі вони, за малими винятками, навіть більшість їхніх жінок та дочок, уміють читати і знають порядок богослужіння та церковний спів"... "Яка ж там глибока релігійність – ця прикмета шляхетної душі і чистого серця! Щасливі наші очі, що бачили це, наші вуха, що чули виявлену нам тими людьми щиру радість і пошану. "... "В Києві серед козацьких малярів є багато майстрів-малярів, винахідливих, що мають великий талант змальовувати людей такими як вони є"… "В Умані населення одягнене в дуже гарне вбрання"… "Доньки заможних киян носять на головах кружальця, щось, наче перстень із гарного оксамиту, оздоблені золотом, прикрашені перлами та самоцвітами, щось ніби корона. Доньки бідних роблять собі вінки з різних квіток". Твір містить цінний матеріал про тогочасне політичне становище України, культуру, звичаї і побут українського народу в середині 17 століття. *** Макарій III Антіохійський разом з сином Павлом Алеппським прибули до Москви, де зустрілися з московитським великокнязем Олексіем Михайловичем аби ввести релігійну реформу, до московитське правосляв’я на той час невспівши народитися, зайшло у глухий кут. Макарій Заїм зайняв позицію на користь обгрунтованості католицького хрещення поляків, і його пропозиція була схвалена московитами. Так как Московія була васалом Кримського Ханата – Макарій повчав московитів на прикладі релігійного миру, який керував в турецькій імперії: «Бог увічнює імперію турків на віки віків! Оскільки вони беруть своє мито і не вводять рахунку релігії, бути їх християнами предметів або назареєв, євреями або сарацинами; тоді як ці кляті поляки не були задоволені податками і десятинами від братів Христа». // До читання ‘The travels of Macarius: Patriarch of Antioch’ https://archive.org/details/travelsmacarius01pauluoft

1656 рік – Павлом Алеппським занесено у книгу «Подорожі…» повернення з Московії через козацькі землі: "Дякую тобі, Боже, що ми знову в країні козаків. Життя в Україні, вільніше, як у Московії, де життя людей зв'язане, і навіть чужинці, потрапивши туди, почуваються, як у в'язниці… В цьому козацькому краю прекрасні будівлі і не лише в великих містах, а й у містечках, козаки дбають про бідних та сиріт, тому багато побудовано для них приміщень, де знедолених добре доглядають… Хто туди заходить, то дає їм милостиню. Все, що ми бачили в козацькому краї, радувало наші серця… По всій Козацькій землі ми зауважили прекрасну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їхні жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того – священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони неуками тинялися по вулицях... Серед монастирських наставників є люди вчені, правники, промовці, знають логіку і філософію."... // До читання ‘The travels of Macarius: Patriarch of Antioch’ https://archive.org/details/travelsmacarius01pauluoft

1657 рік – посол шведського короля Карла X Густава, експерт з правових питань Готгард Веллинг (Gotthard Wellingk; роки життя 1624-1659), відправившись до Богдана Хмельницького для проведення федеральних перемовин у 1656-1657 рр, писав: "Козаки домагаються, щоб Ваша Величність признала їм право до своєї стародавньої України... Б.Хмельницький був безмірно обурений тим, що московський великокнязь підписав замирення з Польщею без його Б.Хмельницького, згоди... Тому цар через свого посла виправдовувався перед Б.Хмельницьким за польське замирення і обіцяв те замирення відкликати, якщо гетьман його не хоче".

1657 рік – Османськмй державний діяч, богослов, мандрівник і письменник Евлія Челебі (Evliya Çelebi; роки життя 1611-1682), син султанського ювеліра Дервіша Мехмеда Зіллі, писав: "Українська мова є більш багата та всеохоплююча ніж фарсі, китайська, монгольська та всякі інші" ... "Про характер бунтівних козаків, або ж бритоголового народу. Най помилує нас Аллах! Ті, хто не бачили цього народу, навіть великі тлумачі релігії не можуть знати, що за душа у цих ворогів громади Мухаммеда та інших народів. Вступивши в їхню країну у середині місяця мухаррема 1068 (кінець жовтня 1657) року, ми проїжджали нею з молитвами: «О Господи, врятуй нас від їх злості! Амінь!» Тому що одного дня, під час війни за фортецю Азів, я, нікчемний, спізнав горя від цих лиходіїв і бачив, як вони б'ються". Евлія Челебі цікавили лайливі слова у різних мовах: «Хоча й соромно писати лайливі слова, але людині, яка подорожує, це необхідно. Слід знати як вони лаються, щоб остерігатися цього [бо сказано]: «Я пізнав зло не для самого зла, а для того, щоб вберегтися від нього». В українській мові йому вдалося знайти аж чотири лайливих вирази: "щезни собако", "свиня", "чорт" і "дідько". (До речі, у Моськві лише у 21 столітті виданий своєрідний довідник "русского мата" на сотні сторінок). До читання турецькою "Evliya Çelebi seyahatnamesi" (Pages 618) https://archive.org/details/evliyaelebisey05evliuoft

1660 [MDCLX] рік – Французький інженер і військовий картограф Гійом Левассер Де Боплан (Guillaume Le Vasseur Beauplan; роки життя 1600-1685), будував на території сучасної України численні замки, починаючи з 1630 року: (Підгорецький замок) й фортеці (Бар, Броди, Кременчук), у 1639 відбудовував Кодак (Kudak – знищений). Боплан створив перший варіант генеральної карти України 1639 року ( рукописна карта Tabula Geographica Ukrainska). На ній відображено 275 назв населених пунктів, 80 назв річок, 4 острови, 13 порогів, 4 лісів, 2 назви морів. Нині зберігається у Військовому архіві у Стокгольмі. Перше видання Генеральної карти України "Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis" («Загальний план Диких полів, простіше кажучи України», південна орієнтація, 42×54,5 см, масштаб 1:1800000) було виконане славетним голландським гравером Гондіусом (В.Гондом) і надруковане у Данціґу 1648 року. На карті відображено 1 293 об'єкти, у тому числі 993 назви населених пунктів та 153 назви річок. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн, Сіра Де Боплана. В Руані, у Жака Кайуе, при Королівському Дворі. // До читання «Description d'Ukranie. Guillaume Le Vasseur Beauplan. 1660 «українською + латина.

1661 рік – Австрійський барон, мандрівник і дипломат Августін Мейєрберг (Augustin Meyerberg; роки життя 1622-1688), посол австрійського цісаря у Москві, писав: "Україна являє собою добре освоєні регіони з досвідченим селянством. Козаки первісно були селянами-хліборобами, ... але змушені були поселитись на Січі, щоб спільно обороняти свою країну, ... в боях вони сміливі, непохитні... і війною проти Польщі повернули собі незалежність". // До читання латина "Iter in Moschoviam Augustini liberi baronis de Mayerberg. 1661” https://archive.org/details/ned-kbn-all-00001329-001 та італійською “Viaggio di Moscovia, di Agostino baron libero di Mayerberg, 1697” https://archive.org/details/bub_gb_jHkZq9u10gcC

1663 рік – Французький дипломат і учений П'єр Шевальє (Pierre Chevalier), секретар посольства Франції до Польщі, написав "Розвідку про козаків": "Мешканці України, яких сьогодні всі називають козаками і які з гордістю носять це імя, мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі й мало дбають про накопичення різного майна, дуже волелюбні і не здатні терпіти ярмо, невтомні, сміливі й хоробрі..."... "Українська мова дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів". // Читати "Історія війни козаків проти Польщі", французькою "Histoire de la Guerre des Cosaques contre la Pologne", Pierre Chevalier 1663 https://archive.org/details/bub_gb_fbk_Vq4zYbQC

1668 рік – Німецький богослов, теолог Конрад Якоб Гильдебрандт (Konrad Jakob Hildebrandt; роки життя 1629-1679), секретар шведського посольства, у своєму звіті писав: "Подорож через міста і села України була приємною, нас всюди приймали чемно, усім забезпечували, люди тут вихованні і живуть в достатках. Мешканці кожної місцевості приносили нам кури, яйця, білий хліб... сіно для коней!". //

1670-1672 роки – Італійський учений Ульріх фон Вердум (Ulrich von Werdum; роки життя 1632-1681), мандрівник із Фрісландії (Нідерланди), як співробітник агента французького уряду абата Пом'є у 1670-1672 роках, подорожував по Польщі й Україні: "Найбільше ласкавих слів і приємних тостів зустрічається в Україні, особливо у жінок, причиною цього є українська мова, не така тверда у вимові, як польська"... "На селі чоловіки і жінки зимою і літом носять чоботи, зимою носять кожухи, а влітку – тільки сорочки"... "Щодо оздоби голови, то вона визначається великою творчістю. Оздоблюють її влітку квітами та зеленими вінцями. Міщани, до того ж, носять ще й черевики, хоч в убранні існує мала різниця між міським і сільським населенням". Вердум навів описи багатьох міст і сіл України, подав цікаві дані про історичну географію Холмщини, Галичини та Поділля, про дипломатію Яна III Собеського, його відносини з гетьманом Петром Дорошенком і татарами в ході осінньої кампанії 1671 року. Щоденник подорожей Вердума //

1684 рік – Шведський і польський офіцер, католик Патрік Леопольд Ґордон (Patrick Leopold Gordon; роки життя 1635-1699) був на московській військовій службі 1679-1685 рр. 9 липня 1684 був у Батурині в гостях у гетьмана Самойловича. Писав у своєму щоденнику: "Прибули солдати (москалі) з Орла. Їх послали без копійки грошей, але з наказом обсадити обидва береги Дніпра, щоб перешкоджати переходові людей до запорізького війська і підвозові туди всяких припасів та не дозволяти запорожцям торгувати на Дніпрі рибою або чим-небудь іншим" //До читання англійською «Уривки з щоденника генерала Патріка Гордона» (Passages from the diary of General Patrick Gordon of Auchleuchries) https://archive.org/details/passagesfromdiar00gordrich.

1685 рік – Шотландець Александер Тайлер (Alexander Tyler) видав в Едінбурзі книгу про казаків Запорожжя, де писав: "Україна – це край, населений вільнолюбною нацією козаків... Козаки України дуже люблять свободу і не зносять нічийого ярма" // До читання зроблено в віршах «Memoires of the Life and Actions ofjohne King of Poland», глава Chap. VI. , стр. 36-37, http://name.umdl.umich.edu/A64070.0001.001.

1689 рік – Французький вчений та мандрівник М.Вавель писав про Україну: "Мова, якою розмовляють на Україні, є слов'янська, відмінна від польської мови, є на цій мові твори св.Єремії та інших отців Церкви. Урядування на Україні дуже добре... Усі державні справи вирішуються в сенаті...". //

1698 рік – Французький розвідник Божо (L’espion de Dieu) перебував на території Польщі та України, він пише: "Кажуть, що українська мова найделікатнішою і наймилішою виявляється в устах жінок... Вона відмінна від польської, хоч належить до одного слов'янського кореня. Пісні українські вражають красою". //


XVIII СТОЛІТТЯ

1704 рік – Французький дипломат родом з Польші Жан Казимир де Балюз (Jean Casimir Baluze; роки життя 1648-1718) написав звіт про свої зустрічі з отаманом І.Мазепою: "З Московії я поїхав на Україну, країну козаків, де кілька днів був гостем володаря Мазепи, що держить найвищу владу в країні. Я мав до нього листа від канцлера Московії. На кордоні мене зустріла почесна козацька варта й з великою пошаною допровадила до міста Батурина, де в замку резидує володар Мазепа"... "Гетьмана Івана Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними"... "Розмова з цим володарем (Мазепою) була дуже приємною, він має великий досвід у політиці й, на відміну від московитів, стежить і знає, що діється в інших країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також велику бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки... Мова його добірна і чепурна, правда, коли розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших".// До читання «Mémoire sur les affaires du Nord de 1700 à 1710»,

1710-1712 рр – Данський посол Юст Юль (Just Juel; роки життя 1664-1715), посол у Московії 17209-1711 рр. Відвідав Україну 1711 року, про що залишив записки-щоденник з цінними даними про події й життя в Україні: "... не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною", і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок"... "Мешканці України живуть в добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду кам, не платячи жодних податків, крім невеликого догетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким хочуть, промислом"... "В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті а не такі як в Московщині"…. "У козацькій країні всі благоденствують і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина – це розумні й виховані люди... Загалом життя в Україні зовсім інше, як у Московщині, і краще"... "Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки". Дипломат підкреслює різницю між українцями й московитами, вказуючи на освіченість перших, багато з яких знають латинську мову. Ю. Юст свідчив, що в кожному селі в Україні була школа, і здивовано писав, що бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках. //До читання даньською мовою «En rejse til Rusland under tsar Peter», Just Juel. 1709-1711 https://archive.org/details/enrejsetilruslan00juel

1720 рік – Німецький дипломат Фридрих Христиан Вебер (Friedrich Christian Weber; помер 1739) на службі Ганновера і Великобритані, посол у Московії при дворі Петра Першого у 1714-1719 та посол у Росії 1721-1739 роках. Спогади Вебера були особливо важливі для опису змін у Московії (яка саме на той час стала називатися “Росія”, з 1721 року), «Измененная Россия, в которой современная конституция духа и светского правления. Военное государство на суше и к воде» 1739 рік. Написав спогади про події в Україні: "Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, "жила довго добром і молоком". Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом" // До читання німецькою «Das veränderte Russland in welchem die jetzige Verfassung des Geist und weltlichen Regiments der Kriegs-Staat zu Lande und zu Wasser», 1739. https://archive.org/details/gb1x5oqe-s-K0C

1729 рік – Французький генерал-лейтенант армії короля, маркіз Антуан-Фелікс де Монті (Antoine-Félix de Monti; роки життя 1668-1738), надзвичайний посол в Варшаві, в листі до свого уряду пише: "Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності... козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу"// до читання французькою «Lettres d'un gentilhomme Pen. à deux de ses amis, contenant des reflexions, sur ce que les Russiens, après la prise de Danzig, ont traitté le M. de Monti, en prisonnier de guerre» https://archive.org/details/lettresdungentil00gent

1730 рік – Німецький генерал імперської служби Максиміліан Еммануїл (Maximilian II. Maria Emanuel Kajetan; роки життя 1662-1726), принц Баваріїї, учасник походу Карла ХІІ,свідок Полтавської трагедії 1709 рок (османи прозвали його «Блакитний кітель» який можна було побачити далеко за межами поля битв): "Жителі України хочуть бути вільним народом, не під'яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права, що, власне, і стало причиною переходу І.Мазепи на сторону Карла ХІІ, бо, всупереч їх вольностям, їхній край був обкладений Москвою різними великими податками та заборонами"// До читання ?

1731 рік – Французький письменник, філософ-деїст Вольтер (Voltaire François-Marie Arouet; роки життя 1694-1778) писав: "Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви"…. "Одного разу, коли І.Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він (Мазепа) допоміг зробити козаків більш залежними. Мазепа відповів, що становище України і характер її нації є не прийнятні для здійснення царських планів. П'яний цар назвав І.Мазепу зрадником і погрозив, що посадить його на палю... Повернувшись в Україну, Мазепа постановив повстати... Це була відважна людина, невтомна в праці, хоч похилого віку... Він з'єднався таємно зі шведським королем, щоб прискорити кінець царя".

1736 рік – Англійський дипломат Клавдій Рондо (Claudius Rondeau; роки життя 1695-1739), британський міністр-резидент у Петербурзі 1731-1739 рр, у своєму звіті лорду Вільяму Гаррингтону (William Harrington) писав: "Під час московсько-турецької війни, українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська."

1736 рік – Німецький військовий і гірничий інженер Бурхард Кристоф Мініх (Burkhard Christoph von Münnich; роки життя 1683-1767), фельдмаршал, головнокомандувач Дніпровською армією ( російсько-турецької війни 1735-1739), у своїх повідомленнях вказав: "Цар із вигодою використовує українських козаків проти турків, тому деякі відомості про них будуть, на мою думку, корисні. Запорожці – це є рід рицарів, котрі не допускають до свого товариства жінок, а коли з'ясується, що хтось з них має у себе жінку, то такий побивається камінням"…"Судовими справами запорожців займаються вибрані особи"… "Якщо в них трапиться крадіж і злодія захоплять на місці вчинку, то його негайно вішають за ребро"… "Запорожці приймають до свого братства, загалом усіх, без різниці національностей, якщо приймуть грецьку віру і погоджуються перейти семилітню підготовку перед наданням звання лицаря. Якщо якийсь з них відходить, таких не переслідують, але вважають їх негідними свого товариства"….. "Хоч козаки володіють багатьма тисячами коней, які ходять табунами у відкритому полі, проте конокрадство у них майже не знане, бо таку крадіж вважає цей нарід непробачною"…"Усі лицарі мають право голосу при виборі гетьмана чи кошового, коли останній поводиться невідповідно, його заміняють і вибирають іншого." // До читання німецькою «Lebensbeschreibung des ... B. C. Grafen von Münnich», 1803 https://archive.org/details/bub_gb_ZiM6AAAAcAAJ

1747 рік – Німецький ліричний поет Фрідріх фон Гагедорн (Friedrich von Hagedorn, роки життя 1708-1754) писав: "Козацькі думи можуть змагатися з найкращою французькою та іспанською поезією".

1760 рік – Німецький лікар Самуель Ґотліб Ґмелін (Samuel Gottlieb Gmelin, роки життя 1744-1774) написав книжку "Подорож по Росії", подорожував і Україною, де вивчав козаків: "Волосся у них оголене, одяг носять бавовняний, шовковий і суконний... підперезуються шовковими поясами... Вони веселі, привітні, "замилувані" до музики, у їхніх хатах значно краще, ніж у найбагатших дворах росіян... В Україні дуже давно уміють лікуватися народними і хімічними ліками і розповсюджене прищеплення від віспи"// До читання німецькою «Reise durch Russland zur untersuchung der drey naturreiche», 1774 https://archive.org/details/bub_gb_X5AaAAAAYAAJ

1760 рік – Французький дипломат, посол Шарль Гравье Вержен (Charles Gravier de Vergennes; роки життя 1717-1787): "Український нарід тепер є уярмлений москвинами, які систематично і стало ведуть політику і практику гноблення українців, позбавлення їх старих вольностей і прав...Українська нація є дуже інтелігентна, культурна – цілковита протилежність москвинам, що є азійськими варварами, які не додержують договорів та нищать свободу всюди, де зявляються".// До читання «Mémoire historique et politique sur la Louisianeя» https://archive.org/details/cihm_42351

1769 рік – Німецький філософ, письменник, дослідник, етнограф Йоганн-Готфрід Гердер (Johann Gottfried Herder; роки життя 1744-1803) записав у своєму щоденнику: "Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне положення цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться... і повстане велика, культурна нація, і її межі простягнуться від Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ"// До читаття «Journal meiner Reise im Jahre 1769», http://gutenberg.spiegel.de/buch/journal-meiner-reise-im-jahr-1769-2011/1

1768-1776 рр. – Польский шляхтич Кароль Любич-Хоєцький (Karol Lubicz-Chojecki; роки життя 1740-1791) був полонений російськими військами і через Україну відправлений у Сибір) у своїх "Записках" – спогадах писав: "Ми кожний день бачили, як виводили гайдамаків із в'язниць (це відбувалося після уманських подій) по кілька осіб, карали їх батогами, видирали їм ніздрі за звичаєм москалів, а потім відправляли на довічне заслання в Сибір"….. "По дорозі в Сибір ми зупинились в Ніжині. Це місто упорядковане і багатолюдне. Як виявилось, мешканці були дуже людяні... поводились з нами чемно і ласкаво... коли ми покидали місто, то ніжинці переганяли нас на санках, кидаючи нам хліб житній і пшеничний та гроші. Ми були глибоко зворушені людяністю цього народу... Зовсім інше ставлення до полонених виявилось в московских селах, коли ми перетнули україно-російський кордон. Це було зовсім інше населення, що різко відрізнялось своїми звичаями від українців. Коли ми в'їздили до московського села, то майже всі жителі збігалися дивитись на нас, як на видовище, вони надсміхалися з нас, кидали в нас снігом, грудками... поводились з нами по-ворожому, не хотіли нам нічого продавати, а якщо й погоджувались, то вимагали неймовірні ціни".// ДО читання «Karol Lubicz-Chojecki. Pamięć dzieł polskich. Podróż i niepomyślny sukces Polaków. Na podstawie pierwodruku z 1789 roku».

1771-1774 рр – Німецький природодослідник, академік Йоган Ґюльденштедт (Johann Anton Güldenstädt; роки життя 1745-1781), обстежував землі Нижнього Поволжя, Кавказу, Донщини та України. Він досліджував: витоки Двіни, Дніпра, Волги і Дону; нижню Волгу; Кавказ; узбережжя Азовського моря; Криворіжжя. Подорожуючі Україною, писав: "Україна вела велику торгівлю з Європою, мала великі фабрики великого, тонкого сукна, тонкого льляного полотна, корабельних вітрил і линв, порцеляни, було багато гут, гарбарень, гуралень і т.п. Булобагато висококваліфікованих, вправних українських майстрів у всіх ремеслах і промислі". // До читання «Güldenstädt J.A. Discours sur les produits de la Russie propres pour soutenir la balance du commerce extérieur toujours favorable», St. Pétersbourg, 1776

1773 рік – Британський мандрівник Джозеф Маршалл (Joseph Marshall; роки життя ) Подорожуючи в Голландії, Фландрії, Німеччини, Данії, Швеції, Лапландія, Росії, України і Польщі, писав: "Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з Туреччиною"…. "Мене здивували багатства козацької країни – це скарб для Росії, а ще більше вразила загальна культура краю, країни добре загосподарьованої. Культура господарювання України стоїть на європейському рівні, і я ще не бачив такої країни, яка так дуже була схожа на найкращі провінції Англії... Україна має розвинене сільське господарство та промисли"…."Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід, українські селяни – найкращі хлібороби в цілій Росії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважніша провінція Росії."// До читання «Travels through Holland, Flanders, Germany, Denmark, Sweden, Lapland, Russia, the Ukraine & Poland in the years 1768, 1769, & 1770» http://www.archive.org/stream/travelsthroughho03mars#page/n3/mode/2up

1775 рік – Французький дипломат Франсуа-Мишель Дюран де Дистрофф (François-Michel Durand de Distroff; роки життя 1714-1778), посол Франції в Санкт-Петербурзі 1772-1775 в ранзі повіреного в справах, писав: "У кінці ХVІІІ ст. російський уряд почав колонізацію чорноморських степів, здобуття яких коштувало багато українських жертв протягои декількох століть. Цю колонізацію московити проводили з допомогою запрошених різних іноземців: італійців, німців, сербів, євреїв, даючи їм різні пільги, позички, обладнання, звільняючи від податків і т.д. Подібні пільги мали також москалі, що зліталися сюди зі всіх боків Московщини. Зовсім інше було ставлення до українців. Вони не тільки не мали ніяких пільг, але змушені були платити великі податки."//

1789 рік — Німецько-французький історик економіст, географ, французький дипломат в Петербурзі Жан Бенуа Шерер (Jean-Benoît Scherer, роки життя 1741-1824) написав великую працю «Історія запорозьких і українських козаків» у західноєвропейській науці це перший загальний огляд географії та історії України (німецькою https://archive.org/details/bub_gb_LhwVAAAAQAAJ) або До читання "Geschichte der ukrainischen und saporogischen Kasaken" читати туточки. Цитую деякі фрази Шерера: "Найсвітлішим часом в історії України є козаччина... Історія України така цікава і повчальна, що її повинен знати всякий освічений європеєць. Бо коли зусилля цього народу до волі ми не пізнаємо, то не пізнаємо й ідей століття"... "Самі українці нікому, ніде, нічого не накидають, адже народ цей дуже привітний, одначе сміливий, чесний і любить над усе волю"... "Українські козаки воліли невигоди важких походів, аніж спокійне життя рабів"... "Батьки переказували синам горде почуття незалежності як найдорожчу спадщину, причому клич "Воля або Смерть" був їх єдиним заповітом, що переходила від батька до сина, разом з прадідівською зброєю"... "Українські козаки були спокійний нарід, вони відповіли на узурпації польських магнатів спочатку пóступками, але згодом, коли помітили, що існує тільки одне бажання – їх роздушити, нема нічого дивного, що вони взялись за шаблі, щоб скинути тяжке ярмо"... "Україна – це надзвичайно багата країна, наділена усіма скарбами природи"... "Українці – це високорослі, сильні люди, привітливі і гостинні, ніколи нікому не нав'язуються, але і не терплять обмеження своєї особистої свободи" //Annales de la Petite-Russie ou Histoire des Cosaques-Saporogues.T1 (1788), Jean Benoît Scherer https://books.google.com.ua/books/about/Annales_de_la_Petite_Russie_ou_Histoire.html?id=ieJaAAAAQAAJ

1795 рік – член французького Конвенту і генеральний прокурор Геранц де Кульон (Geranc de Kulon; роки життя 1736-1806) у своїй книжці "Політичні досліди над старою і новою польською державою" присвяв розділ козацькій Україні: "Гарній та великій..., де панувала сердечна атмосфера свободи, незалежності, братства й рівності... Цар Петро І дав козакам королівські обіцянки..., яких ніколи не дотримувався. Після скасування української автономії велику частину українських земель роздано тому родові рабів, яких називають російськими дворянами. В Україну наслано російські суди, найбільш прожажні в Європі, й офіцерство російського походження. Петро І розтерзав козацьку волю, а Катерина ІІ знищила останню твердиню волі – Січ. Однак геній незалежності ходить-блукає поміж останками українського козацтва і не далекий час, коли вони змінять обличчя не лише України, а й Росії. Сорому більше не будуть терпіти від північних татар".... "Поборюючи Московщину, треба обовязково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якщо б Україна знову стала незалежною. Тоді вона відіграла б головну роль у визволені всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі". – с листа французського посольства до міністра закордонних справ 24.12.1795.

1796 рік – Німецько-австрійський історик Йоганн Християн Енґель (Johann Christian von Engel; роки життя 1770-1814), автор першої у Європі наукової історії України писав: "Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованною Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієїпричини вона заслуговує на увагу...Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обранного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати...Як відомо наприкінці 18 ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини,яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком птотилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки." // до читаття "Geschichte des ungarichte des ungarischen Reichs by Johan Engel" https://archive.org/details/geschichtedesung01engeuoft.


XIX СТОЛІТТЯ

1801 рік – знавець польскої поезії Кауфманн фон Брукнер (Kaufmann von A. Briikner, роки життя) "ставив українську пісню вище за польську, бо в українських піснях немає нещирості, штучності, що їх досить часто чути в польских піснях"// До читання «Allgemeine Literatur-Zeitung»

1802 рік – Французский поэт и мемуарист Шарль де Бламон (Charles François Philibert Masson; роки життя 1762-1807), був популярний у великих будинках Санкт-Петербурга. Коли служив у московському війську, написав: "Нація козаків зменшується через тиск на неї Росії. Хіба що якась щаслива революція позбавить її ярма... Дехто вважає їх ледве не росіянами, одначе козаки не мають нічого спільного з росіянами... Вони в усьому цілком відмінні: вони вигадливіші, чесніші, менше звиклі до рабства, а рабство їх ще не цілком споганило...Козаки не мають нічого спільного з московитами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами словянської мови. Їхні звичаї, яхній спосіб життя, хати, їжа – все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, спритні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Якщо коротко – повна протилежність москвинам...Козацька нація тратить незалежність, яку вона мала перед об'єднаням з Росією"... Тепер їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність між ними зникла. Російський уряд використовує козаків у своїх війнах, розбиває їхню територію і приєднує до російських провінцій, переселяє козаків в інші провінції, хоч союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитись там без дозволу козацької республіки."// До читання "Mémoires secrets sur la Russie", https://archive.org/details/mmoiressecrets22mass

1807 рік – Данський географ Конрад Мальт-Брюн (Conrad Malte-Brun, роки життя 1775-1826) винахідник термінів географічної науки. Його основна відома робота «Точний опис універсальної географії всіх частинах світу» (Géographie universelle), опублікована в 1810 році. : "Українці – це нащадки Київської Русі. Селяни в Україні ощадніші ніж московські, вони не пустошать у хижацький спосіб своїх лісів. Будинки українських селян гарні і міцні, ніхто з них не носить лаптів, як у Московщині... Українці дуже інтелегентні, вільнолюбивий дух їхній почувається в їх вигляді".// ДО читання «Précis de géographie universelle ou Description de toutes les parties du monde, 6 vol., 1810»

1811 рік – Англійський мінералог, мандрівник Кларк Едвард Данієл (Edward Daniel Clarke; роки життя 1769-1822), професор Кембриджського університету подорожував по Європі. Відвідав східні і південні райони України та Кубань. У своїх мемуарах подав цікаві відомості про побут українських селян: "Українці культурний, працьовитий, благородний, відважний, ввічливий, загалом шляхетний народ, але після повстання І.Мазепи московський уряд не перестає нищити привілеї України"….. "Українці дуже шляхетна раса. Вони виглядають міцніше та краще від москалів і перевищують їх у всьому... Вони є чистіші, запопадливіші, чесніші, благородніші, ввічливіші, відважніші, гостинніші, побожніші та менш забобонні"….. "Перше українське село яке ми побачили було Локова Слобода. Хати в Україні чисті і білі, як у Велсі, мандрівникові здається, що він перенісся до Голландії або Норвегії. Нарід в Україні нагадує верховинців із Шотландії...Українці білять хати вапном щороку і дуже дбайливо. Все всередині регулярно миється навіть стеля і сволок. Столи і лавки аж блищать від частого миття та натирання, що нагадує нам внутрішній вигляд будинків у Норвегії. Двори, конюшні, стодоли і все, що до них належить, показують працьовитість і охайність українців. У їхніх маленьких кухнях ми бачили в кожному закутку скрупульозну чистоту і порядок, у протилежність до темних, брудних, повних диму, смердючих московських хатів. Українці тримають багато домашньої птиці і худоби. Їхні садки повні овочевих дерев, а перед хатою чудовий килим квітів, що дає англійський вигляд їхнім будинкам. Українські хати мають велзську зовнішність, норвеєську внутрішність,а своїми садками та стодолами виглядають як англійські ферми. Навіть натяку немає на бруд чи комашню, яких знайдеш тисячами в кожній московськійхаті...З Павловська ми поїхали до Козинського хутора – села з мішаним населенням українцями та москвинами. Ми не потребували навіть питати: хто є хто, бо ж впадала в очі разюча різниця між тими двома народами, хоч би в одній чистоті і охайності...Після Московщини це для нас було надзвичайною несподіванкою За столом українського селянина більша чистота, ніж за столом московського князя і радше обідав би на підлозі української хати, ніж за столом московського князя".// До читання «Edward Daniel Clarke, Travels in Various Countries of Europe, Asia, and Africa, Pt. 3: Scandinavia, London, 1819» https://archive.org/details/ClarkeTravelsInVariousCountrPt3Scandinavia1819

1812 рік – Французький фармаколог, медико-хірург Домінік П'єр Де ля Фліз (Dominique Pierre de la Flise; роки життя 1787-1861), український етнограф. Мав чин капітана Другого гренадерського полка і був помічником головного хірурга французької армії та імператорької гвардії Наполеона Домініка Ларрея. У своїх "Записках" про московиський полон на території України 1812 року з захопленням описує українські танці, зокрема, "Гопак" – пише:: "жінки виконували танець з такою досконалістю і грацією, що і на паризькій сцені вони заслужили б оплески." Перебуваючи на гостині у Завадовського на Чернігівщині, в Ляличах з захопленням описує пишну палату Завадовського, яку вибудував італійський архітект Джакомо Кварені. На прийнятті в ґрафа, при десерті «дивувався великій кількості ананасів, у Франції зовсім невідомих. Ці овочі вирощують у ґрафських оранжеріях». Йому показувано «усі чудеса палати», де було 100 кімнат. Одна з заль мала ґобелінові тапети, а «навколо були мармурові статуї. Майже скрізь були розвішані образи першорядних майстрів. Прекрасна була церква з образами італійських майстрів. «Образ Богородиці — був це портрет ґрафині Завадовеькогої, відомої красуні». Заходили й до великої оранжерії, «де були цілі алеї помаранчових дерев, повних овочів; звідси перейшли до теплиці, де вирощували ананаси — ці підрівникові рослини. ..» // До читання http://litopys.org.ua/deflise/flise.htm

1814 рік – Французький письменник, публіцист, історик Шарль Луї Лезюр (Charles-Louis Lesur; роки життя 1770-1849), член міністерства закордонних справ Франції. У своїй книжці «Історія козаків» підкреслює:"Для політиків історія козаків подає приклад незвичайного урядування на зразок Спарти та Риму"…. "Українці більш великодушні, більш відверті, більш ввічливі, більш гостинні, ніж росіяни... Україці уявляють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі...українці є щирі, чемні, гостинні, великодушні, працьовиті. До москвинів іпорівнювати їх не можна. Вони є абсолютною протилежністю московитам. Українці є живим доказомвищості, що її виховує у людей свобода. Вищості над москвинами, родженими і вихованими в рабстві"…."Після Полтавської трагедії цар Петро І, Шеремєтьєв, Меншиков та інші московити мучили, катували, знущалися з українського населення, з жінок та дітей, маючи в тім насолоду. Жорстокістю перейнята вся московська раса" –//До читання “Histoire des Kosaques” Charles-Louis Lesur, 1814. https://archive.org/details/histoiredeskosa01lesugoog

1825 рік – Польський поет Адам Міцкевич (Adomas Bernardas Mickevičius; роки життя 1798-1855) при переїзді на роботу в Москву у Харкові познайомився з відомим письменником Петром Гулаком-Артемовським, внаслідок чого вийшла балада «Пані Твардовська» українською мовою. Він писав: "Україна є невичерпним джерелом ліричної поезії, і українські пісні поширюються по всій Cлов'янщині". //

1836 рік – Німецький професор сільського господарства, мандрівник Йоганн Шмальц (Johann Friedrich Leberecht Schmalz; роки життя 1781-1847) зробив цілий ряд наукових поїздок у внутрішні губернії Російської імперії й по Україні. Подорожуючи Україною, писав: "Я був здивований торговельними оборотами деяких ярмарків. У Ромнах, маленькому місті Полтавщини, сума річного обігу перебільшує можливо ту, яка в деякі роки буває на Ляйпцигських ярмарках." .... але в 1845 році йому прийшлося відмовитися від подальшого викладання у Росії, бо колонізаторам не сподобалося відкрита правда, тож Шмальц повернувся до свого маєтку в Куссене (провінція Кенігсберг). // До читання «Antibarbarus der lateinischen sprache», 1905 https://archive.org/details/antibarbarusder01kreb

1840 рік – Польский історик, письменник, критик Міхал Грабовскі (Michał Grabowski; роки життя 1804-1863), представник «української школи» в польськомовній літературі: "Українська пісня – це одне з найбагатших джерел поезії всього світу".// «O szkole ukraińskiej poezji».

1841 рік – Німець Антон Мавриціус (Anton Mauritius; роки життя 1813-) "переклав і видав збірку українських народних пісень"// До читання "Ukrainische Lieder" – Berlin: Krause, 1841.

1841 рік – Німецький мандрівник, географ і письменник Йоган Ґеорг Коль (Johann Georg Kohl, роки життя 1808-1878) об'їхав цілу Україну, він був вражений: "Коли наближався до першого українського села на кордоні з Московщиною, відразу помітив різницю: все навколо, вся природа була чарівна... це Україна, де так багато привіту і краси... Хати, повиті зеленню й буйним зіллям, розкинулися по узбіччах балок і поховалися по ярах. Високо за селом, де продувають вітри, стоїть 50-100 вітряків. І так перед мандрівником, що їде високим, голим і пустим степом, несподівано розкривається дуже мальовничий та небуденний образ, коли з яру виринає українське село"…. "Українці живуть у чисто утриманих хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що кожного-двох тижнів їх миють, як це роблять голландці, але ще що два тижні їх білять. Тому їхні хати білі, неначе свіжовибілене полотно... Я був дуже зворушений внутрішнім убранням назовні так мало обіцяючої хати. Приємно жити в цій чепурненькій світлиці. Надворі було дуже гаряче, а тут мило та холодно. Повітря гарне, свіже та запашне. Земля вкрита травою, а на стінах – зілля. Все було чисте та чепурне. Я не можу щодо цього нахвалити українців, якщо рівняти їх з поляками та москалями"…"Стрункі українські дівчата дуже люблять квіти, які посаджені скрізь, а ще вони люблять співати. Таке можливо бачити тільки по українських селах. Жінки, зайняті найтяжчою працею, безустанну співають мов солов'ї. І тяжко навіть переказати читачеві словами цю чудову картину життя"…."Таємно неслась тужна пісня. Це співали люди, бо в селі ніхто не спав, все було на вулиці. Українці – це, мабуть найбільш співучий нарід у світі, співають вдень і вночі, при забаві і при роботі... повітря було спокійне та миле, і ми відпочивали так гарно, неначе були в саду Геспера"…."Відраза українців до москалів, їхніх гнобителів, є така велика, що це можна назвати ненавистю. Ця ненависть радше зростає, ніж ослаблюється... Українці – дуже погані російські патріоти. Властива москалям любов і обожнення царя є для українців цілковито чужі і незрозумілі. Українці слухають царя, бо інакше не можуть, але його владу вважають чужою і накинутою... Коли ви не хочете образити українця, то не смієте говорити йому про завоювання України Московщиною, бо українець свідомий того, що його батьківщина уклала союз із Московщиною, яка, зі свого боку, обманула Україну"…."Нема найменшого сумніву, що колись велетенське тіло російської імперії розпадеться, й Україна стане знову вільною і незалежною державою. Час цей наближається поволі, але неухильно. Українці є нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. Тепер Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріал для будови української держави лежить готовий, коли не нині, то завтра з'явиться будівничий, що збудує з тих матеріалів велику і незалежну Українську Державу" // До читання «Russia and the Russians in 1842 : Kohl, Johann Georg», https://archive.org/details/russiaandrussia00kohlgoog

1844 рік – Німецький зоолог, викладач математики Йоган Генріх Блазіус (Johann Heinrich Blasius; роки життя 1810-1870), професор із Брауншвайґу писав: "Населення на Чернігівщині, як і по всій Україні, вважє московитів за своїх гнобителів, утискачів та ворогів їхньої свободи... Населення тут також має інший, виразний характер, відмінний від московитів. Українці мають зовсім інший контакт з життям та природою"…. "У способі шиття всіх одягів українці значно ближче стоять до західних слов'ян, ніж до великоросів... Великорос надає багато уваги тому, щоб бути пишно та багато одягненим, але зовсім не звертає увагу на чистоту. Українець у кожному разі тримається чисто, а одяг його зате скромний та невибагливий"…. "На Московщині ми не бачили музичних інструментів ні в поодиноких людей, ні в публичних приміщеннях. В Україні звучать кожної неділі і під час відпочинку з кожного вікна, з кожної світлиці смичкові або духові інструменти і жодне публічне свято не відбувається без спільної музики. В українців є вроджений талант до музики, і вчаться вони грати зі слуху"... "Майже у всіх своїх духовних здібностях українець просто протилежність до москаля. В українців живе ніжне поетичне почуття, яке виявляється іноді в сентиментальній романтиці. Великорос задовльняється тим світом, який він сприймає, і живе повною мірою, його поезія тільки збільшує для сприймання цей світ, але не перетворює його"…."Однобічний та упертий українець у щоденному житті, має жваве, різнобічне та необмежено велике поетичне відчуття. Гнучкий та податливий у житті великорос, навпаки, односторонній та обмежений у своїй поетичній творчості" //До читання «Подорож в європейській частині Росії в 1840 – х і 1841 2 -х томах»“Reise im Europaichen Russland” https://archive.org/details/reiseimeuropisc01blasgoog

1840-1845 рр. – Німецький поет Фрідріх Боденштедт (Friedrich Martin von Bodenstedt; роки життя 1819-1892), який подорожував по Україні і зробив збірку перекладів українських пісень. Він зауважив: "Український народ у довгій і тяжкій боротьбі боронив свою свободу від поляків і москвинів і нарешті знемігся. Та мало є народів з таким привабливим і поетичним минулим, як у народу українського. Лицарський орден запорожців, напіввійськове життя козаків, їхні вожді від Дашкевича до Б.Хмельницького, І.Виговського, П.Орлика, П.Дорошенка, славний на весь світ І.Мазепа, вченість київського духовенства, що просвітила дику Московщину, лицарство та висока культура української аристократії, неймовірно глибоке і велике духовне богатство українського селянства – це деякі основи української історії та культури... Отже, нехай поетичні українські пісні, мов лагідні вітри, повіють на німецькі левади і скажуть нам, як колись діти України боролися і любили. В жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих і красних плодів, як в Україні. Такі пісні міг створити лише дуже культурний нарід." // До читання «Les peuples du Caucase et leur guerre d'indépendance contre la Russie», 1859 . https://archive.org/details/lespeuplesducau00bodegoog

1844 рік – Чеський письменник німецького походження Карл Владислав Зап (Karel Vladislav Zap; роки життя 1812-1871) працював для розвитку чесько-польсько-українських культурних контактів. Був перекладачем польської літератури, українською, російською, хорватською. Займався етнографічними дослідженнями слов'янських народів. Писав про Україну: "Поміж народом чеським і малоруським існує багато спільного: положення країни, мова, фізична постава, деякі звичаї, приповідки"... "Наш чоловік (чех) в руському краю навчиться говорити по-русинськи (по-українськи) значно швидше, ніж по-польски, тому що тутешня русинська мова вимагає значно менше ламання язика і шепелявлення і вислів її приємніший... думи малоросів промовляють до глибини душі" // До читання «Česko-moravská kronika », 1862 https://archive.org/details/eskomoavskkroni01zapgoog

1847 рік – Німецький мандрівник Гакстгаузен фон Август (August Franz Ludwig Maria, Baron von Haxthausen-Abbenburg; роки життя 1792-1866) писав: "Українці є протилежність москалів. Українець є вдумливий, запальний, радо згадує минуле свого народу і кохається у спогадах про героїчні вчинки своїх предків. Коли його спитати, хто він, то він відповість з радістю і гордістю: «Я козак!»." // До читання «The Russian empire, its people, institutions, and resources», 1866 https://archive.org/details/russianempireits02haxtuoft

1848 рік – Французький письменник Оноре де Бальзак (Honoré de Balzac; роки життя 1799-1850) у листі до знайомих писав про Київ: "Я бачив північний Рим, місто православ'я з 300 церквами, багатствами Лаври, св. Софії, степів. Цікаво один раз побачити"… "Якщо ви приїдете в Україну, в цей рай земний, де я зауважив уже 77 способів приготування хліба, то побачите високу винахідливість населення комбінувати найпростіші речі. Чи так само й у Литві? Чи готуєте ви там 77 різних каш?" // До читання…

1849 рік – Чеський народний діяч, поет, критик Франтишек Ладислав Ригер (František Ladislav Rieger; роки життя 1818-1903), в одній із своїх промов говорив: "Я визнаю українців за самостійний нарід, знаю Галичину особисто і знаю рівно ж їх літературну мову... Поважайте національні прагнення цього переслідуваного, але до самостійності покликаного народу!" //До читання…

1850 рік – Чеський письменник і громадський діяч Карел Гавлічек-Боровський (Karel Havlíček Borovský; роки життя 1821-1856) писав: "Малоросія-Україна – це постійне прокляття, яке самі над собою оголосили її гнобителі... Доки не буде виправлена кривда, зроблена українцям, доти неможливий справді міжнародний спокій... Русинська мова дуже подібна до чеської, а тому і доступна."// До читання…

1855 рік – Німецький політик Вільям Петцольд (Wilhelm Petzold; роки життя) писав: "Українець поводиться на полі науки рішуче і з більшим нахилом, хистом, самостійністю, ніж великорос. Коли українець вважає науку за завдання свого життя й віддається їй без сторонніх міркувань, тоді, як здається, великороси взагалі вбачають у ній частенько тільки те, щоб досягти зовнішнього відзначення... Між українцями ми знайшли чимало людей, що були багаті на результати власних досліджень і власних міркувань, але не намагались робити з цього галасу."//

1865 рік – Німецький критик J.Jahrgang писав: "Українська мова має гармонійність і м'якість найвищу серед слов'янських мов і тому з них усіх найліпше надається до співу й музики. Українська народна поезія найбагатша в Європі, вона має величезні, невичерпні скарби, має найвищий поетичний розмах та яскравість вислову."// J. Jahrgang. «Slawische Bidtter», червень, 1865.

1866 рік – Німецька письменниця, літературознавець Тальві (Therese Albertine Luise von Jakob-Robinson; роки життя 1797-1870) фольклорист і перекладачка-письменниця, перекладач українських народних пісень на німецьку мову. Писала: "Визвольні бої проти ворогів України зродили дуже багато гарних і могутніх українських пісень. Формою і характером та сміливостю поетичних почувань вони дуже й дуже відмінні від великоросійських...Козак не піддається долі, а з нею бореться, бо українська пісня народилася під свист куль, під брязкіт шабель під час довгих воєн, що століттями кипіли від Карпат аж поза Дніпро." //

1869 рік – Французький політик Казимир Делямар (Théodore-Casimir Delamarre, роки життя 1797-1870) розіслав членам сенату і міністрам Франції петицію під назвою «15-мільйоний європейський народ, забутий в історії», пару слів з його роботи: "Рутени (українці) мали раніше ім'я русинів і руських, але були поневолені московитами в минулому столітті, після чого народ-поневолювач перейняв собі ім'я переможеного народу для того, щоб надати собі видимі права на володіння цим народом. Таким чином, імена руський і московит нині здаються нам синонімами, тоді як насправді для історика вони радикально різні. Це змішування дозволило московитам присвоїти собі історію рутенів. (...) І земля того народу, який ми нині називаємо Рутинами, звалась Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо Руссю, звався московитами, а їхня земля – Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії. Як же сталася ця зміна? Виключно тому, що вже ціле століття московський уряд працює над тим, щоб домогтися повного злиття значення цих назв." //

1875 рік – Левин Кіпніс (Levin Kipnis; роки життя ) писав: "Певен, що корінній Русі (тобто українцям) для виправлення власної історичної свідомості слід відновити свою звичку називати велику братню націю в колишній спосіб, як її називали раніше. (...) Йдеться власне, про етнонім "Московія", "москальство", "московський", "москалі" і т. ін."//

1879 рік – Англійський професор Ян Робертс (Prof. J.Robert; роки життя) написав у журналі «La Mondo Slave»: "Українська нація починається від Кубані і закінчується в Карпатах. Вона простягається через Буковину аж до північної Угорщини, межує з волохами і уграми. Українці є європейці в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від арійської групи європейців". //

1882 рік – Німецький перекладач українських народних пісень Фрідріх Боденштедт (Friedrich Martin von Bodenstedt, роки життя 1819-1892) писав: "Нехай запашні українські пісні, моів жалібні вітри, віють на німецькі левади і оповідають, як діти України колись любили і боролись... У ніякій країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почуття в піснях, що їх співає козак на чужині. Яка ніжність вкупі з чоловічою силою пронизує його любовні пісні... Справді, нарід, що міг створити та співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти... Створити такі всебічно досконалі народні пісні міг лише народ надзвичайно високої культури"... "Українська пісенна поезія є найвища не тільки серед слов'ян, а й у світі"... Важливу роль в українців всюди грає жінка, з її м'яким, ніжним почуттям, бо в історії України багато схожого з лицарським середньовічним світом"//

1888 рік – Французький поет-символіст, перекладач Жан Нікола Артюр Рембо (Jean Nicolas Arthur Rimbaud; роки життя 1854-1891) дуже захоплювався українською народною піснею і поширював її у Франції в перекладі на французьку мову.

1895 рік – Французький письменник, філософ і музикознавець Едуард Шюре (Édouard Schuré; роки життя 1841-1929) у своїй в книзі «Великі посвячення» писав: "Арійська раса народилася на землі Скіфії 7-8 тисяч років тому." // До читання «L’ange et la Sphinge», 1897

1896 рік – Чеський композитор Ладислав Врадач (Ladislav Bradáč; роки 1870-1897): "Господь оборонив Україну від облудної новітньої музики. Вислухати новітню європейську музику, а після неї українську народну пісню – це однаково, що вийти з затруєної пахощами міської світлиці на свіже, чисте лісове повітря. Композитори цілого світу можуть знайти багатющі музичні перлини в українській народній пісні".

1898 рік – Австрійський письменник, літературознавець, перекладач українських пісень Карл Эмиль Франтоз (Karl-Emil Franzos; роки життя 1848-1904), писав: "... Українська народна пісня перевершує пісні інших народів своїм поетичним, етичним багатством і глибиною почуття. На українському культурно-багатющому ґрунті виростає й українська література... така багата, така самобутня, самостійна література, якою московська ніколи не була і не є досі... // До читання "Die Literatur der Kleinrussen".

1898 рік – Чеський науковець, археолог, етнолог, етнограф та історик-славіст Любор Нідерле (Lubor Niederle; роки життя 1865-1944), чеський дослідник слов'янської старовини: "Український фольклор, а надто пісні вражають своєю моральною чистотою, високим ідеалізмом, глибиною думки, духовною красою, що створити їх міг лише народ дуже високої, старої культури, глибокого християнського світогляду".// До читання Slovanské starožitnosti, https://archive.org/details/slovanskstaroit01satugoog.




XX СТОЛІТТЯ

1905 рік – Німецький історик Ґ.Ґельмонт (роки життя) писав: "Тоді як у Польщі і інших країнах Європи свобода існувала лише для вищих станів, в Україні і нижчи стани її мали. Коли поширилась вістка про казкову країну, де кожна людина може жити вільно, як птах, тодо неї (України) побігли тисячі спрагнених волі людей. Край по обох берегах Дніпра від Києва і до татарського кордону став чарівним раєм для утримання покривджених, бідних, а також для тих, хто прагнув слави та великих справ. Здається український нарід має покликання реалізувати на практиці ідею свободи і рівності. Ввесь словянський світ може пишатися цією вільною нацією. Московщина з її деспотизмом, з її низьким культурним рівнем, ясна річ, не могла ощасливити такий нарід, як український, що звик до свободи і був на далеко вищім культурнім і політичнім рівні, ніж московський".// До читання, 5 том "Світової історії".

1907 рік – Норвежський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1903 року Б'єрнстьєрне Мартініус Б'єрнсон (Bjørnstjerne Bjørnson; роки життя 1832-1910) виступав проти заборони української мови у Російській імперії. Бйорнсон приєднався до публіцистичних баталій навколо суспільних проблем українців. Вперше він їх торкнувся в 1906 році у статті «Русини» на сторінках заснованого ним у Парижі тижневика «Європейський кур'єр» («Le Courrier Europeen»): «Ще досі існує в Європі народ, який налічує понад тридцять мільйонів людей, якому, однак, під покришкою державної необхідності відбирають мову та національність, його гноблять та зневажають усілякими іншими способами. Де поділися московські та польські християни? Вони ж бо мають творити спільноту справедливості та милосердя. Святе право національної окремішності є першою засадою миру. Чи Росія стане могутнішою тим, що поневолює і визискує цілий народ? Чи австрійські поляки можуть краще захищати свою національність серед чужих численних народів, утискуючи водночас чотири мільйони українців?» …. "Гідний пошани український нарід стане незабаром постійною темою кожного часопису в цивілізованному світі. Бо тепер всі ми вже знаємо, що його домагання можна відхилити, можна відкласти, можна навіть перекрутити і викривити, але ніяк не можна відкинути. Нарід, що був засуджений на смерть, дає людству нову ідею справедливості і міжнародного щастя. Ця іхня ідея своїми початками сягає до їхнього старого громадського ладу.Душа така жива і життєздатна, не може, ясна річ, ніколи загинути".//

1915 рік – Hімецький історик, російський католицький священик Павєл Осіповіч Пірлінг (Paul Pierling, роки життя 1840-1922), директор Слов'янської бібліотеки в Парижі, був на посаді понад 40 років. Він писав: "Запорожці – лицарі степу, герої в бою, забороло Європи на азійському кордоні" //До читання “Le Saint-Siège, la Pologne et Moscou, 1582-1587” https://archive.org/details/lesaintsigelapo00piergoog

1916 рік – Австрійський політичний діяч Енґельберт Пернерсторфер (Engelbert Pernerstorfer; роки життя 1850-1918), лідер австрійської СДП. Писав: "Могутність московської імперії можливо зламати й загрозу Європі відвернути лише тоді, коли Україна буде незалежною державою. Вона буде найсильнішим захистом Європи проти азійського московського дикунства, як і була за минулих сторіч заборолом проти дикунства татарського". //

1917 рік – Балтійський німець, політик і міністр Пауль Рорбах (Paul Rohrbach; роки життя 1869-1956) політичний публіцист, подорожник і знавець Східної Європи. Він розумів, що «українське питання» це не внутрішньополітичне питання Росії, а питання світової політики. «Усунення російської небезпеки, якщо час буде цьому сприяти, піде шляхом відділення України від Росії – або ця небезпека взагалі не може бути усунута». Саме тому, що вся військова та дипломатична діяльність Німеччини, на думку Рорбаха, повинна бути спрямована на розчленування Росії. Необхідно відмовитися від політики, яка вважається з Росією, як з цілим, з єдиною державою». Навпаки, треба встановлювати відносини з тими елементами в Росії, які діють на користь її розпаду. Його слова: "Хто має Київ, той переможе московську імперію". //

1920 рік – Український фольклорист, етнограф, краєзнавець і педагог Гнат Трохимович Танцюра (роки житта 1901-1962) збирав пісні по селах України, де знайшов: українських – 2157, московських – 135, польських – 20, радянських – 103. Рукописні праці — «Історія с. Зятківці», «Весілля в с. Зятківцях» та інші — становлять окремий фонд в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.

1921 рік – Французький географ, професор Жан Брюн (Jean Brunhes; роки життя 1869-1930) разом з (Camille Vallaux; роки життя 1870-1945) у своїй роботі висміяли московських дипломатів, які намагались у французському МЗС переконати французів, що ані українців, ані України не існує. Ці професори порадили українцям утворити оборонний союз з причорноморськими народами та зменшити Московську імперію до ступеня дригорядної держави". // До читання "La géographie de l'historie" https://archive.org/details/lagographiedel02brun

1934 рік – На всесвітньому конкурсі краси мов у Парижі, українська мова зайняла друге місце у номінації «la mélodie de langue». Італійська зайняла перше місце.//

1956 рік – Данський політик, міністр освіти Юліус Бомгольт (Julius Bomholt; роки життя 1896-1969) відвідавши Київ, був вражений: "У Данії співають чимало українських пісень данською мовою, не знаючи, що вони українські. Є хор, який співає ці пісні". //

1962 рік – Польський літературознавець Якубєць Мар'ян (Marian Jakóbie; роки життя 1910-1998) писав: "Українські народні пісні правили за зразки деяким польским поетам XVIII ст.".

1995 рік – 42-ий президент США Біл Клінтон (William Jefferson Clinton; роки життя 1946+) сказав: "Україна є наймолодша незалежна держава, але одна з найстаріших світових націй". З виступу під час приїзду Л.Кучми до США. (В.Паїк. Корінь безсмертної України.- Львів, 1995. – С.3.).

XX століття – Українська пісня "Їхав козак за Дунай" під назвою "L'adieu des fiancés" (Прощання з нареченою) ввійшла до збірки французьких народних пісень. Існує німецький варіант цієї пісні. У Франції та Німеччині співають також українську народну пісню "Ой не ходи, Грицю" і т.д.

XX століття – Разом нараховано близько 200 тисяч українських народних пісень. Ні одна нація в історії не мала і не має такої кількості пісень, як створив український народ самостійно.

*** – Німецькі композитори Бах, Вебер, Шуберт, Ліст, Моцарт, Бетховен використовували мелодії українських пісень у своїх творах.



Додатково:
РОСІЯНИ ПРО УКРАЇНУ, читати туточки
Іноземці про Україну і запорізьких козаків



Підготовлено 29 липня 2014 року,
додається поступово, останнє у вересні 2015 року
пряме посилання на статтю http://historyukrainian.blogspot.com/2015/09/blog-post_17.html

© likagordasky

Free counters!
Отправить комментарий